Міський методичний центр управління освіти адміністрації міста Донецька
М [pic] [pic] етодичне об’єднання вчителів української мови та літератури шкіл міського підпорядкування
[pic]
[pic] [pic]
[pic]
[link]
Життя і творчість Леоніда Миколайовича Талалая, відомого українського поета, лауреата державної Шевченківської премії з літератури, тісно пов'язані з донецьким краєм. Тут він почав свою художню діяльність, видавши перші поетичні збірки "Журавлиний леміш", "Вітрила тривоги", "Осінні гнізда", "Не зупиняйся, мить!", "Допоки твій час". Ліриці поета властиве загострене емоційне відчуття часу, бачення його мінливості і швидкоплинності, взаємозв’язок у житті людини її минулого, сучасного та прийдешнього. Поет оспівує сміх малечі, спогади про матір, своїх друзів, красу рідної природи. У своїх віршах лірик звертається також до подій часів Київської Русі, намагається розібратися в нашому складному і суперечливому сьогоденні
* * *
От і простір занімів,
Замерзає тиха річка,
І далеко у пітьмі
Плинуть вікна електрички.
От уже і перший сніг
Піднімає темінь вгору,
Замітаючи поріг
І калину біля двору.
От і грудень під вікном,
І синичка біля шиби
Зігрівається теплом
Їй покришеного хліба.
От уже старенький ліфт
Диха пахощами хвої,
Піднімаючи у світ,
Відщедрований тобою.
Біле диво з висоти
Тихо падає на місто.
Ніби хоче замести
Все, крім згадки про дитинство.
І мене сьогодні так
Зігріває сміх малечі,
Як накинутий піджак
Із чужим теплом на плечі.
* * *
Друзі пригадалися у тиші,
І від думки світлої про них
Стало на душі моїй світліше,
Ніби промінь в темряву проник.
Голоси ввірвались в безгоміння,
Вирізьбились постаті в імлі,
Наче відбувалось воскресіння
Нас далеких, бувших на землі.
Ось ми всі так близько і так зримо,
Що уже насправді не збагну,
Чи стою між друзями своїми,
Чи на них дивлюсь крізь далину.
Світ пахучий, сонячний, зелений
Палахкоче, мерехтить в очах.
І моя кохана біля мене
Зовсім молодесенька, дівча.
Доторкнеться гілочки рукою —
І сміється під дощем роси...
Якщо можна, Господи, такою
В судний день кохану воскреси!
А душа тремтить і завмирає,
Ніби підіймає небосхил,
За яким нічого не минає
немає смерті і могил.
* * *
Багаття не видно, лиш пахне дим,
І місяць стоїть над конем вороним,
І синій туман, і густа ковила,
Як Ігоря військо, в степу полягла.
Під возом чумацьким дорога волога,
Але не піднять, не збудити нікого.
Роса, що крізь пальці колись протекла,
Крізь пальці ті ж самі у світ проросла.
Не черпать полеглому шоломом з Дону,
Трава заступила дорогу до дому,
І тільки під місяцем пам'ять над ним
Стоїть в узголов'ї конем вороним,
Тим самим конем, що повідця волоче,
Та в руки нікому даватись не хоче.
Хустками черниць лопотять кажани,
Чорніють вологі в степу валуни,
І зорі летять, і далека зірниця
Освітлює сон, що полеглому сниться.
Під возом чумацьким проснулась дорога,
Яку не здолать без коня вороного,
Та кінь не дається, на поклик не йде,
Чи, може, він кращого вершника жде?
Чи, може, боїться довіритись волі
Того, хто не знає, як жити на волі?
Але стрепенувся, відчувши світання,
Готовий своє ж перегнати іржання,
І ніби тоді, щось шумить, щось дзвенить...
І холод у грудях, і серце тремтить,
Як перед початком великих подій,
Що, може, останні у долі твоїй.
ЧЕРНЯВСЬКИЙ МИКОЛА ФЕДОРОВИЧ
(3.1.1868 - 19.1.1938)
Народився Микола Федорович Чернявський 3 січня 1868 року в селі Торській Олексіївці (тепер село Октябрське Добропільського району) Бахмутського повіту Катеринославської губернії в сім’ї священика. Згодом родина переїхала в село Новобожедарівку Слов’яносербського повіту (нині Луганська область).
Закінчивши початкову школу, М.Чернявський вчиться у Луганській приватній, а згодом - в Бахмутській духовній школі. Вступає до Катеринославської семінарії, після закінчення якої одержав призначення в Бахмутську школу, в якій нещодавно вчився сам. Тут викладав співи і музику. Поповнюючи знання шляхом самоосвіти, готує першу збірку поезій, яку видає в Харкові 1895 року під назвою «Пісні кохання». А вже через три роки виходить друга збірка поета — «Донецькі сонети»(1898). Видана вона була в Бахмуті і стала чи не першою художньою книжкою, надрукованою в Донбасі.
Після дванадцятирічного учителювання Чернявський у 1901 році переїздить до Чернігова на посаду земського статиста. Вперше поета було заарештовано у 1929 році, у справі так званої Спілки Визволення України. У 1933 році Миколу Федоровича заарештували вдруге. Та й цього разу його незабаром звільнили. Арешт 14 жовтня 1937 року cтав останнім і смертельним для письменника.
27 листопада 1937 року трійка НКВС по Миколаївській області прийняла ухвалу: «Чернявского Николая Федоровича расстрелять». Здійснено кривавий вирок було в Херсоні 19 січня 1938 року.
Микола Федорович Чернявський був реабілітований у 1956 році. Відродження його імені почалося з 1964 року, коли донецький літературознавець В.В.Костенко надрукував у видавництві «Донбас» літературно - критичний нарис про життєвий і творчий шлях М.Ф.Чернявського «На шляхах велелюдних». 1966 року в Києві було видано двотомне зібрання творів письменника. А в 1987 році на батьківщині поета-земляка в загальноосвітній школі села Святогорівка Добропільського району відкрито кімнату-музей письменника. Кімнату-музей у 90-х роках було обладнано і на території Артемівського краєзнавчого музею, в якому представлено “бахмутський” період творчості письменника.
З ЦИКЛУ “ДОНЕЦЬКІ СОНЕТИ”
Князь Ігор
Дрімав Дінець в легкім тумані,
А я блукав над ним вночі
В недовідомому жаданні,
Немов чудес яких ждучи.
І бачу я: струї срібляні
Тремтять, до берега йдучи,
І хтось незнаний на світанні
Ворушить росяні кущі...
То Ігор-князь тіка з полону.
Слідом Овлур за ним. Збива
Убрання росяне з розгону...
І ось бувальщина жива
Мені ввижається і з Дону
Мов вухо тупіт зачува.
В ДОНЕЦЬКОМУ КРАЇ
І степ, і гори обгорілі
Дощем обмило громовим.
Та знов такі ж вони немилі,
Нічим не скрасились новим.
Ревуть гудки. Дими стовпами
Повзуть за вітром по степу.
А там, під степом, у склепу,
Шахтар зомлілими руками
Б'є камінь, вугіль добува,
У землю вік свій зарива...
Поглибше рий! За гріш добутий
Ти завтра вип'єш дурману
І підеш голий, необутий,
Шпурнувши лайку не одну,
Додому з шахти. За тобою
Не пожалкує тут ніхто.
Нові накинуться юрбою
Голодні люди в це гніздо,
В цю вільну каторгу без гратів,
Гіркого хліба добувати.
Та може вернешся ще й сам,
Немов старий моряк до вахти,
Віднісши свій привіт лісам
І надивившися на плахти
Злотистих нив, — ти знов до
шахти.
А поки що — довби й довби,
Роботу каторжну роби!..
Гудуть гудки. Мов гусінь чорна,
Йдуть важко хури на вокзал.
А там, неначе генерал,
Солдат вишколює — моторно
Ганя пагони паротяг.
Сопе і свище з нетерплячки,
І кида разом: — Хай їм враг! —
І воду п'є із водокачки.
А сонце палить все. Пашить
Огнем земля й руде каміння,
І вдалині, мов драговиння,
В повітрі срібло мерехтить.
1895
ШАПОВАЛ (СРІБЛЯНСЬКИЙ) МИКИТА ЮХИМОВИЧ
1882 (8.06) — 1932 (25.11)
б червня 1882 р. — народився в селі Сріблянка Бахмутського повіту Катеринославської губернії (нині Артемівський район Донецької області) в сім'ї відставного унтер-офіцера, сільського наймита Юхима Олексійовича та Наталії Яківни Шаповалів.
Весна 1894 р,— наймитування поденщиком на сільгоспроботах у місцевих заможників, на шахті та в паровозному депо.
Осінь 1891 — весна 1892 рр. — навчання у Варваропільській народній школі, м. Первомайськ Луганської області.
Літо 1892 —1893 рр.— робота поденна на шахті виборщиком породи.
Осінь 1892 - весна 1894 рр. - навчання в Петро-Мар'ївській народній школі.
Літо — осінь 1894 р. — с. Сріблянка Артемівського району. Поденна робота на сільгоспроботах у місцевих заможників. Знайомство з "Кобзарем" Т. Шевченка.
Осінь 1894 -1895 рр. - с. Голубівка Луганської області. Поденна робота сортувальником вугілля на Голубівській шахті.
Осінь 1896 р. — "Конторський хлопець" на Голубівській шахті. Знайомство з сім'єю Г. Кривка.
Осінь 1896 - весна 1898 рр. - навчання в Комишувахській двокласній школі Міністерства народної просвіти с. Комишуваха Луганської області.
Літо 1897 р. - під час канікул працює за "конторського хлопця" на Голубівській шахті.
Літо 1898 р. — призначений помічником конторщика на Голубівській шахті.
Осінь 1-898 — літо 1900 рр. — учень Новоглухівської державної лісової школи с. Кремінна Луганської області.
Літо — осінь 1900 р. — працює землеміром і доглядачем за будівель-ними роботами, помічником інженера-архітектора Жиловської шахти, м. Алчевськ Луганської області.
Липень 1901 — березень 1902 рр. — село Маяки Слов'янського району Донецької області. Працює помічником лісничого Маяцько-го лісництва. Перше залучення до соціалістичної ідеї. Знайомство з О. Макаренком. Перші спроби боротьби з гнобителем місцевих селян.
Квітень 1906 р. — м. Слов'яносербськ, Луганська область;
с. Сріблянка, Донецька область. Гостювання у батьків та родичів перед від'їздом до військової частини.
Квітень — липень 1907 р. — м. Слов'яносербськ, Луганська область;
с. Сріблянка, Донецька область. Перебування у батьків та родичів після повернення з Польщі. Роздуми про пошуки майбутнього життєвого
шляху.
Осінь 1907 р. — м. Слов'яносербськ, Луганська область; с. Сріблянка, Донецька область. Ознайомлення батьків та родичів з молодою дружиною Ольгою Філаретівною.
З 1908 по 1917 рр. — Микита Шаповал з дружиною короткочасно приїжджали до батьків в Слов'яносербськ та до тітки в село Сріблянка під час відпусток, коли вони йому випадали.
О.ОЛЕСЕВІ
З журбою радість обнялась!
Ще не засохли скрути сльози,
А щастя стало на порозі —
Весела пісня полилась.
Кругом панує лютий кат:
Людей мордує, палить хати,
Шпики лаштує і гармати,
Розстріли й громи аж лящать,
А радість б'є! Як з джерела
Вода, розкутая весною,
На кригу смерті йде війною,
Так сміла радість загула.
Людська могучая весна
Встає, як пролісок з-під снігу,
Бо гнів зламав давнішню кригу
Й зоря з-за хмар блищить ясна!
Чи чують люди! Вже журба
І радість гучно обнялись.
Як п'явки страшно дві вп'ялись
Одна в одну! Це боротьба...
Могуча радість, оживись!
Пручайсь на волю сміла, вільна-
З смутної весни голови...
1907
ДІНЕЦЬ
Підперезав село убоге
Гінкий вигадливий Дінець.
Блискуча, вквітчана дорога,
Срібляно хвильний манівець.
Біжить не спиниться ніколи.
Поміж гаями, по степах,
Лани оре широкополі
І щезне в хащах і горах.
Відкіль течуть сріблясті хвилі,
І як простують і куди.
І що ховається в тій сині,
Що прикотила їх сюди?
Не знаю я цього і, мабуть,
Ніхто не ма на це снаги.
Як те, що кличе мене й вабить
На ці таємні береги.
Відкіль прийшов, куди і по-що?
Що там згубив— чи може тут?
І хто мені ту жаль розтроще
І згубні чари злих отрут?
Хто розібўє старі кайдани,
Хто може “підвести ходи”?
…якісь таємні серця плани
Взяли і привели сюди.
І буду тут шукать, аж поки
Знайду природи джерело,
Й благать, щоб ясність цю і спокій
І моє серце там жило…
1910.
МІЙ РІДНИЙ КРАЙ
Мій рідний край—пахуче поле,
Мій рідний край—цвітучий май,
Моя журба , моя неволя,
Чорний рани біль, страшний одчай.
Мої невиспівані звуки,
І листя жовте з квітника,
Благально в гору зняті руки,
Перед нападом хижака.
Мій рідний край—слова дитячі,
Мій рідний край— думки старі,
І промінь ранішній неначе,
І світ вечірньої зорі…
1917.
* *
Грядущим нашим поколінням,
Новим невідомим людям,
Ми залишаєм загадку-видіння—
І хвилювання їх грудям.
Це буде відгук наших дзвонів,
Що в наших грудях прогули,
Молитов наших і поклонів,
Бажань, жадань, надій, прокльонів,
Що з нами гостро так жили.
Час хвилювання і горіння,
В стовпах огненних краєвид
Лишає наше покоління,
Як незатертий бурі слід.
І ви зомлієте від туги
За нашим образом ясним,
За нашим дзвоном голосним,
Родитись будете з ним вдруге
Й ніколи не вмирати з ним.
1920
