Урок № 3.
Тема уроку:
Первісні музичні інструменти. Музична культура античних міст Північного Причорномор'я. Музична культура Київської держави. Стародавня народна творчість: епос, календарно-обрядові та родинно-обрядові пісні. Обрядовий пратеатр (стародавні народні ігри, свята). Мистецтво скоморохів.
Мета:
забезпечити засвоєння нового матеріалу та розглянути роль українського народного мистецтва в розвитку національної культури, його види та жанри; ознайомлювати з історією обрядового пратеатру й мистецтва скоморохів; пробуджувати пізнавальний інтерес;
розвивати вміння порівнювати українську художню культуру минулого й сучасності; сприяти збагаченню словникового запасу; розвивати інтелектуальні , творчі здібності учнів, національну самосвідомість;
виховувати ціннісне ставлення до зразків мистецтва, зацікавленість мистецтвом, історією та традиціями своєї країни; сприяти естетичному вихованню учнів.
Оснащення: презентація за темою уроку; слайди з зображенням українських музичних інструментів; музичний ряд: фонозаписи музичних творів ( веснянки, «Щедрик», «Ой, ходить сон», «Грицю, Грицю, до роботи» та інші), схеми, ТЗН.
Тип уроку: комбінований.
Хід уроку.
«Музика не має вітчизни; вітчизна її - весь Усесвіт»
Ф.Шопен.
I. Організаційний момент (оголошення теми й завдань уроку).
II.Актуалізація опорних знань.
Уявіть, будь ласка, що ви збираєте інформацію про розвиток української музики для жителів інших країн. Знайомство з якими українськими музичними інструментами ви б запропонували їм для ознайомлення з музичною культурою України? (відповіді).
Впізнайте по зображенню українські музичні інструменти (рядок слайдів із зображенням інструментів).
Слайд №
III. Мотивація навчальної діяльності.
Учитель:
В наш час ми з вами навіть не звертаємо уваги на те, що музика стала невід'ємною частиною нашого життя. Вона супроводжує нас як під час свят, так і в повсякденні. Наші пращури, як і ми з вами, находили в музиці підтримку та розрядку. Так, поступово музика наших прапрадідів склалась у музичну культуру, послідовниками якої є ми з вами. Сьогодні на уроці ми узнаємо, як це мистецтво зароджувалося, розвивалося.
IV. Викладення нового навчального матеріалу.
Давня музика – найзагадковіша сторінка в літопису історії будь-якої національної культури. Чи можна уявити музику, що не звучить, адже в давнину не було ні нот для її запису, ані технічної апаратури? Музика наших пращурів не збереглась та «розповісти» про неї можуть археологічні джерела – первісні музичні інструменти, знайдені на стоянках, або їх зображення на різних предметах.
Первісне музикування мало синкретичний характер (пісня, танець і поезія були нерозривно пов'язані), супроводжувало обряди й церемонії, ритуали, трудовий процес тощо. Музика й музичні інструменти виконували функції оберегів і використовувались під час заклинань та молитов, набуваючи магічно-охоронного значення. У музиці люди вбачали захист від нечистої сили, поганого сну, зурочення. Уже в первісній грі почали виокремлюватися солісти, заспівувачі.
Музична культура Скіфії представлена музичними інструментами, з-поміж яких –металеві дзвіночки, бубонці, брязкальця, різні за формою та розміром. Знайденим під час розкопок тріскачам із бивнів мамонта (околиці Чернігова) та флейтам близько 20 000 років. Під час обрядових свят скіфи використовували шумові інструменти – тризубці (у вигляді пташок, які тримають у дзьобиках кільця із дзвіночками). Музикантів зображували на фресках ( скіф із грецькою лірою), прикрасах головних уборів (бородатий співак, який грає на струнному інструменті).
Музична культура грецьких міст-колоній Північного Причорномор'я позначена багатим інструментарієм. Музикантів-виконавців зі струнними та духовими інструментами зображували на вазах, фресках, рельєфах. Навчання гри на лірі й авлосе входило до тодішньої шкільної «програми». Як і в містах самої Греції, так і в містах-колоніях відбувалися музичні агони –змагання хорів, кіфаредів. Поети виконували свої вірші під акомпанемент ліри.
Історичні джерела свідчать про багатожанровий фольклор східних слов'ян. Вони вміли грати на гуслях, лютні, сопілці, бубнах.
Музична культура Древньої Русі, починаючи з Київського періоду та під час всього Середньовіччя, мала складний характер. В неї одночасно були присутні дві культури різного походження: народна та церковна, за період княжої доби відбувається поступове відокремлення народної і професійної культури – тобто культури низів і князівства. На фресках Софії Київської (11 ст.) зображені музиканти, які грали на різноманітних духових, ударних та струнних інструментах, а також танцуючий скоморох- це свідчить про жанрове розмаїття музичної культури Київської Русі.
Церковна музика в Україні існувала ще до офіційного прийняття християнства. Це так званий «обичний спів». З хрещенням України-Русі у 988ст. разом з обрядами прийшли й церковні співи з Візантії і деякі за посередництвом Болгарії. Основною рисою української церковної музики був і є її винятково вокальний характер. Ранні церковні співи були одноголосі. Важливе значення мала система поділу церковного співу на 8 партій, так званий партесний спів. Музика займала важливе місце в богослужінні русичів, тому що вважалося, що спів наближає душу до Бога. Найціннішим скарбом музичної культури стала народна пісня. Український музичний фольклор вміщує велику кількість пісень, танців, обрядів. Крім збереження та подальшого розвитку пісенних жанрів, що зародилися ще в докласовому суспільстві, у Київській Русі виникають нові жанри, появу яких зумовили важливі історичні події. Найзначніший із-поміж них жанр – билинний епос (кінець X –початок XI ст..) у зв'язку з прагненням народу відобразити й оспіватиборотьбу за незалежність і єдність вітчизни. Билини оспівують історичні події, героїзм захисників рідної землі: князів, бояр, дружинників. Проте напопулярнішим був образ воїна-богатиря з народу – Іллі Муромця.
Календарно-обрядові пісні- це пісні, які виконувались під час різних народних свят та обрядів річного землеробського циклу.
Родинно-обрядові пісні- це поетичний супровід різних урочистостей і обрядів сімейного плану: народження дитини, одруження, весілля і смерті та інших.
Світська музика або музика княжого двора. В часи Київської Русі стає популярним мистецтво народних «певцов-сказителей» билин та пісень, музикантів та скоморохів. Серед світських музикантів особливе місце займали співаки-дружинніки, які в своїх піснях прославляли князів, їх дружину (Боян, про якого йдеться у «Слове о полку Игоревом»). У Галицько-Волинському княжівстві йшла слава співака Митусі. Воєнні походи супроводжувалися грою на різних музичних інструментах. Музика та співи належали до обов'язкових елементів освіти у Київській Русі. Особливо відомими в цей час стають канти та псалми – багатоголосні пісні за релігійними текстами, які не виконувалися під час служіння. Професійна музика того часу зосереджується окрім монастирів та храмів у братських школах та академіях. Але треба визначити, що церковна музика всеж-таки залишається головною.
V. Випереджальне опитування.
- Що таке театр?
- Яку роль відіграє театр у житті сучасної людини?
- Що б ви хотіли змінити у сучасному театрі? Чому?
- Коли, на вашу думку, виник театр?
Учитель
Запрошую вас у кам’яне століття. В добу палеоліту зародилося не тільки музичне мистецтво, але й театральне. Його елементи проявлялися в обрядодіях, які відтворювали щоденну працю людей, стосунки між ними.
( Виступ учнів – прихильників театру)
1 учень
- Природа України дуже мальовнича. За уявленням наших предків, природу населяли різноманатні божества – перелесники, лісовики, русалки, мавки, - що мешкали в річках, болотах, лісах; рослини також сприймалися як живі істоти. Все це пробуджувало чуттєву небайдужість до навколишнього світу, надихало на ігри, свята, обряди. Слово, танець, жест, музика, дія – стали підгрунтям для театрального мистецтва. Усе життя людини було підпорядковане календарним та трудовим святам, а народні свята – порам року. Весна – це пробудження природи, тому весняні пісні супроводжувалися іграми й хороводами просто неба.
Простором для магічниї обрядових дійств були природні «декорації» - ліси, гори, озера, печери. А якщо уважно розглянути обряди, то в багатьох із них можна побачити навіть прообрази театрального реквізиту. Так, на новорічні свята, під час «водіння кози» використовували костюм – вивернутий догори хутром кожух, що імітував саме козу. Виконуючи колядки й щедрівки, використовували маски, зображували старого діда – наклеювали бороду, вуса, розфарбовували обличчя.
2 учень
- Але не тільки реквізити дають нам можливість говорити про прадавній театр. Адже навіть у родинних обрядах містились елементи акторської гри – діалоги, пантоміма, розподіл ролей. Наприклад, у весільному обряді суворо дотримувалися послідовності дій – сватання, заручини, весілля, а учасники цього процесу діяли, як під час театралізованого дійства – за сюжетом. Пратеатр – це своєрідний цикл картин, дія яких розгортається немовби за раніше створеним сюжетом.
Особливої уваги заслуговує діяльність скоморохів – «майстрів на всі руки»: ліцедіїв-мімів, співаків, музикантів, танцюристів, клоунів, фокусників, акробатів, борців, дресирувальників. Скоморох – слово грецького походження, означало «майстер сміхотворства». Зображення скоморохів бачимо на фресках Софійського собору (ХІ століття), на тогочасних пластинчатих браслетах із Києва, на срібній чаші з Чернігова (ХІІ ст.), на мініатюрах Радзивилівського літопису (ХV ст.) тощо.
3 учень
- Комедійні сцени, іноді імпровізовані, скоморохи розігрували на майданах, посеред вулиць, на ярмарках тощо. Під час виступів просто неба скоморохи використовували ширми-завіси, за якими переодягалися, гримувалися, накладали на обличчя маски. Скоморохи не боялись висміювати не лише загальнолюдські вади, а й гріхи цілком конкретних людей, у тому числі представників церковної та світської знаті. Джерелом скоморошества було народне мистецтво давніх українців-русичів, чий гумор завжди був доброзичливим, без тупого хамства та пошлятини. Таким є він і донині. Але скоморохи, попри свою широку популярність, були чужими сценічному духу Русі й театру не створили. Церква переслідувала скоморохів за те, що їх вистави не відповідали релігійно-церковним настановам життя. Останні згадки про скоморохів датуються XVI ст.
VI. Актуалізація набутих знань (рефлексія).
Заповнити таблицю, використовуючи слова: київський розспів, восьмігласіє, канти, веснянки, псалми, колядки, весільні, билини, партесний спів, колокольний дзвін, щедрівки, жниварські, жартівливі, військова музика.
VII. Домащнє завдання.
Знайти відео-приклади українських обрядів та прокоментувати їх.
