Конспект уроку з художньої культури з теми Значення художньої культури Китаю для Далекого Сходу.

Тема №1. Значення художньої культури Китаю для Далекого Сходу.

Мета: розкрити могутню самобутність китайської культури, значення віровчення Конфуція і Лао-цзи в культурній історії Китаю, значення художньої культури Китаю для Далекого Сходу; розвивати вміння критично аналізувати різні точки зору на певну проблему, вміння аргументовано висловлювати свої думки та почуття, викликані сприйняттям творів мистецтва; виховувати толерантне ставлення до естетичних традицій іншого народу, ціннісні естетичні та художні смаки.

Обладнання: ілюстративний матеріал – Юнь Шоупін «Півонії», Велика Китайська стіна, Манджурі Бодхисаттва, взірці китайського і японського класичного саду, китайського костюму, пагода Сандзюното, Чон Сон «Після дощу на горі Інван».

Тип уроку: комбінований Додаткова інформація для вчителя

План уроку: I Організація навчальної діяльності Зоровий ряд

II Актуалізація знань

III Виклад нового матеріалу:

1. Вчення стародавніх мислителів Китаю, його вплив на розвиток китайської

культури та інших країн Далекого Сходу.

2.Китайський живопис та його вплив на розвиток мистецтва живопису країн

Далекого Сходу.

3.Сприйняття та аналіз картин Ма Юаня «Учений зі слугою на терасі» і Ма Ліня

«Очікування гостей у світлі ліхтаря» як яскравий приклад вираження світогляду

через мистецтво.

IV Висновки

V Домашнє завдання

Хід уроку

II. Актуалізація знань

Дати відповіді на запитання.

• Що таке культура народу?

• Що таке мистецтво?

• Які фактори впливають на образну сферу мистецтва певного народу?

• Які країни відносяться до далекосхідного регіону?

III. Новий матеріал

Учитель. Далекий Схід… Китай, Японія, Корея…Які асоціації визивають у вас ці назви?

/Учні по черзі висловлюють свої думки. Використовується методика «Асоціативний ланцюжок»/.

Завдання. Пропоную зануритися, хоча і частково, в мистецтво країн Далекого Сходу, якому притаманна така ж яскрава самобутність, що і культурі Індії і спробувати виділити неповторні риси, які притаманні тільки йому.

/Пропонується зоровий ряд. Споглядання взірців різних видів мистецтва країн Далекого Сходу відбувається з обов’язковим музичним супроводом. Припустимі відповіді - роздуми учнів учитель ненав’язливо корегує/

• В порівнянні з індійськими ці твори виглядають більш стриманим і суворими.

• У них більше відчутна поетична роздумливість.

• Архітектура приваблює своєю легкістю, ясністю пропорцій, нарядністю узорчастого різьблення, плавністю ритмів вигнутих дахів.

• Живопис відзначений ліризмом, тональною гармонією неяскравих прозорих фарб.

• Буддійські статуї відмінні спокійною важливістю поз, гідністю облич і жестів, м’якістю ліній, позбавлених підвищеної динаміки.

Учитель. Як бачимо це - інша система, інший накопичений запас виразних засобів. Щоб зрозуміти її треба дійти до її витоків. Об’єднує всі ці взірці мистецтва одне джерело - китайська естетична традиція. Китайська культура справила величезний вплив не тільки на країни Далекого Сходу, а і на країни Південно-Східної Азії. Цей вплив можна порівняти з впливом культури стародавньої Греції та Риму на народи Європи. Ми зупинимося на мистецтві середньовічного Китаю, адже це період розквіту китайської художньої культури.

Завдання. (Очікувані результати). Під час викладання нового матеріалу сформулюйте відповіді на питання:

• У чому самобутність китайського мистецтва?

• Що вплинуло на його формування?

• Які джерела китайської мистецької традиції?

• У чому значення художньої культури Китаю для Далекого Сходу?

Учитель. Феодальний суспільний лад склався в країні дуже рано, на межі 3 і 4 століть, а мистецьке життя досягло високого розквіту тоді, коли в ряді країн Сходу лише тільки складалася середньовічна цивілізація. Середньовіччя - період величезного духовного піднесення Китаю, час розквіту великих міст, будівництва розкішних палаців, парків і храмів. Це час, коли відбувався безперервний обмін художнім досвідом між країнами Сходу. Природно, що мистецтво Китаю значною мірою служило зразком для суміжних країн - Японії, Кореї. Але вони по-своєму осмислили, наприклад, як китайську писемність, так і образи китайського мистецтва. Історично Корея стала своєрідним мостом між Китаєм і Японією, отже і спорудження в Японії та Кореї храмів, монастирів, пов'язаних з буддизмом, пагод, міських будівель виконувалося за китайськими зразками.

У цю епоху виникли такі нові види літературних творів, як міська новела і роман, досягли великої досконалості поезія і проза, театр і музика. Поети та письменники Кореї і Японії наслідували китайським.

Коли ми звертаємося до філософських і художніх традицій Китаю, зразу ж знаходимо в них одну цікаву особливість. Нам зустрічається чимало надзвичайного з точки зору західних уявлень про критерії краси, художнього смаку, майстерності. Наприклад, естетична традиція Китаю ніколи не займалася пошуками універсальної і вічної норми краси. Але ж, чи можемо ми запідозрити митців цих довершених творів у байдужості до прекрасного, у «не відчутті» краси?

Завдання. Спробуйте знайти відповідь на питання «У чому тут секрет?»

Так, вірно, у світосприйнятті. В цей час китайське мистецтво далеко зробило крок вперед у своєму прагненні пізнати дійсність. Пробудження інтересу до різноманітних сторін життя людини і природи породило, з одного боку, розвиток оповідного живопису і портрета, з іншого - перших у світі пейзажних композицій, які, ніби то, проникали у саму душу природи, що показували життя лісів і гірських хащ, звірів і птахів, які в них жили. Надзвичайним є уявлення китайців про Всесвіт, що вплинуло як на образну сферу мистецтва, так і виникнення певних жанрів.

Завдання. Роздивіться таблицю і ознайомтесь з характерними рисами, притаманними уявленням китайського народу про Всесвіт і дайте відповіді на питання:

• чим для китайців був Всесвіт;

• як називалися п’ять першоелементів Всесвіту;

• що таке «китаєцентризм»;

• через що унормовувалося суспільне життя;

• які п’ять справ за тоновано у «Великому законі про управління».

Всесвіт

це -

Цілісність, що створюється нескінченною боротьбою та взаємопроникненням двох начал: ян – світлого й активного чоловічого і інь – темного й пасивного жіночого.

П’ять першое

лементів

Вода, вогонь,земля дерево, метал.

Китаєцентризм

Китай займає центральне місце на квадратній землі над якою міститься округле небо

Унорму

вання суспільного життя

Через декларації, маніфести, укази

«Великий

закон про управління»

Характеризуються п’ять справ:як поводитися, говорити, бачити, чути,думати.

Мистецтво Китаю було тісно пов'язане з поширеними там релігійними уявленнями. Основними вченнями були вкорінене в давнину конфуціанство і даосизм, а також буддизм, який доповнив їх у перших століттях нашої ери

Завдання. Вашій увазі пропонуються доповіді учнів - стислі характеристики цих віровчень.

Аналізуючи промови товаришів, сформулюйте основи китайської естетичної теорії.

1-й учень. Конфуціанство - комплекс стародавніх китайських, філософських, релігійних, етичних доктрин, сформованих Конфуцієм. Справжнє ім'я Конфуція - Кун-цзи, але його учні та послідовники звали мудрецем Кун Фу-цзи (Кун - учитель), звідси і в європейській літературі ім’я - Конфуцій. Він жив з 551 до 479 року до нашої ери. Центральне місце у конфуціанстві займають проблеми моральної природи людини її життя в родині, суспільстві, державі. Моральна досконалість за Конфуцієм виховувала гармонію духу, яку здатне вселити мистецтво. Велике значення мали хороші манери і навчання прийнятим в середовищі китайської аристократії мистецтвам.

2-й учень. У навчанні стародавніх конфуціанців світогляд розглядався як щ о с ь доступне лише символічному виразу і переживанню "всередині". Небо уявлялося як безособова об'єктивна необхідність, доля, що стоїть на варті добра. В основі моралі Конфуція лежить воля Творця до терпимості і, оскільки, на його думку, боги побудували суперечливий світ, люди мусять сприймати його таким, яким він є, і не прагнути змінити його. І, якщо люди роблять свою справу і шанують богів, вони приносять благословення і спокій світу.

3-й учень. Сюнь Цзи - видатний філософ, один з спадкоємців Конфуція. Його цікавили проблеми будови світу. Він розподілив природу на верх та низ, небо й землю і говорив про природне походження речей: «сили інь і ян викликають визначні зміни», «через гармонію цих сил народжуються речі, вони отримують від неба все необхідне, щоб існувати і вдосконалюватися». І в мистецтві Китаю немає такої області, де ми не стикалися б з численними проявами ідеї двоєдиності інь і ян, адже гармонійне поєднання того й іншого було одним їх головних вимог традиційної китайської естетики.

4-й учень. Ім’я напівлегендарного китайського мислителя Лао-цзи (604—517 p.p. до н.е.), засновника даосизму, у перекладі означає "стара дитина". За однією із легенд мислитель народився не дитиною, а похилим мудрецем із сивою бородою. Певний час він був хранителем архівів Чжоузького правителя, а потім віддалився від людей у пустелю на заході Китаю. Трактат "Дао де цзин" є невеликим за обсягом твором, параграфи якого мають жанрову подібність до афоризмів. Послідовники Лао-цзи розвинули і поширили вчення свого учителя. На сьогодні канонічний текст "Дао де цзин" з коментарями налічує 1120 томів.

5-й учень. В основі даосизму лежить учення про "дао" — сутність всіх речей та явищ, ідея творчої сили, яка керує Всесвітом, загальний закон і сутність людського буття, який разом із субстанцією "ці" (повітря, ефір) становить основу світу. Дао - основа всіх речей, дао - це те, що не можна виразити словами, воно недоступне нашим очам і вухам. Суть дао зумовлює і правила поведінки людини. Мудрець, який пізнав дао, є бездіяльним. Тому практика цієї містичної китайської релігії базується на принципі наслідування дао - у-вей - недіяльність або бездіяльна дія. Хто служить дао, поступово приглушує, обмежує свої бажання, доходячи в цьому до недіяння. Не слід змінювати реальність, треба залишати речі такими, якими вони є, і вести тихе, пасивне життя, «пробуджуючись» та діючи тільки в разі крайньої необхідності, уподібнившись, настільки це можливо, природі та Всесвіту.

Завдання. Порівняйте свої висновки з таблицею.

Китайська естетична теорія

Призначення мистецтва в його соціально-етичній функції.

Естетичні цінності пов’язані з етичними вимогами.

Реальність – те, що доступне тільки символічному відбиттю й переживається «всередині» .

Надання великого значення естетиці поводження.

Категорія «жень» - людинолюбство – вплинула на трактування людини в образотворчому мистецтві

Поняття «цзюньцзи» - благородний муж – ознака жанру класичного китайського живопису – «чотири цзюньцзи», тобто «чотири благородних мужа».

• Впевненість в єдності естетичного з природним.

• Віра в природність моральних норм.

• Роль художника:

• майстерно втілити рух природи;

• уміти помічати велике в малому ;

• постійно подорожувати у світі своєї душі;

• ніколи не шукати слави.

Як бачимо, різні були вчення. Конфуцій багато століть іменувався Вчителем нації і досі символізує китайську національну єдність, Лао-цзи через сторіччя опинився в пантеоні духовних вчителів всього людства.

Учитель. Головне місце в мистецтві Китаю зайняв живопис, адже саме він дозволив у більш наочній і поетичній формі розкрити закономірності світосприйняття і красу природи. Він одержав визнання в країнах Далекого Сходу. В Кореї,наприклад, розповсюдився живопис на сувоях, художники,як і в Китаї, стали використовувати водяні мінеральні фарби, різноманітні відтінки туші. В Японії в живопису виявилися японські національні традиції - не випадково він отримав назву «ямато-е» - японський живопис на відміну від «кара-е» - живопис Китаю. Китайський художник у своїй творчості прозрівав загальний «принцип» (чи) світобудови. Саме малярство було схоже на священнодійство. Художник майже ніколи не малював з натури, тим більше поспіхом. Йому належало вибрати щасливий для роботи день, розстелити папір або шовк на чистому столі біля світлого вікна і, спалив пахощі, привести до спокою свій дух. Творча подія розумілася в китайській традиції саме як со - буття, спільне народження і твору, і самого автора в його творі. У рамках традиційного світогляду нікому не здавалося дивним вважати, що художник міг побачити внутрішнім, просвітленим зором пейзаж, який ніхто, ніколи не бачив і не побачить; знавець музики безпомилково вгадував своїм внутрішнім, духовним слухом звучання давньої музики, яка не звучить уже майже тисячі років. Естетична традиція Китаю вимагала від художника подолати спокусу якої б то не було помітності, яскравості, поверхової привабливості і показати своє мистецтво, в той же час приховуючи його, бути переконливим, без прагнення переконати.

Чудовою ілюстрацією традиційних уявлень про простір і час можуть служити картини Ма Юаня «Учений зі слугою на терасі» та Ма Ліня «Очікування гостей у світлі ліхтаря»

/Споглядання картин з послідуючим аналізом образного змісту та засобів вираження. Споглядання – аналіз першої картини відбувається в діалозі з учнями, другої - самостійно/.

Учитель з учнями. Картині Ма Юаня притаманний ліризм. Художник головне місце відводить людині. На горизонтальному листку зображений вчений, що лежить під старою сосною і споглядає природу. Ми не бачимо ні водоспадів, ні величезних скель, ні бурхливих потоків, тільки туманна даль, до якої пильно вдивляється поет. Але слідом за його поглядом і наш погляд спрямовується в неясний простір. Натяком передає художник почуття, дозволяючи нам доповнити своєю уявою цю картину. Ми відчуваємо, що людина частина величезного світу, де "гори-води", "квіти-птахи", дерева і тумани живуть своїм особливим життям і володіють самостійною цінністю. Він звернений до них духовно, споглядає їх, глибоко вслухається і розуміє, про що шумить вітер в соснах ... Він відкриває в самому собі щось властиве горам і водам, і що важко назвати людською мовою. [pic]

Ма Юань. « Учений зі слугою на терасі». 24,9 x 26,1 см. Шовк, туш, фарби .

Завдання. Споглядання і послідуючий аналіз картини відбувається самостійно.

[pic]

Картина Ма Ліня «Очікування гостей у світлі ліхтаря» також яскравий приклад неповторного китайського живопису.

Зразок аналізу картини.

Представлена картина дуже поетична, адже вона написана на сюжет строфи з відомої поеми Су Дунпо «Яблуня китайка»:«продувається легким вітром палацовий сад, залитий світлом місяця, що пробивається крізь хмари, і фігурка людини. Вона боїться потривожити сплячі квіти і високо піднімає ліхтар, освітлюючи собі шлях». Темні контури терема на задньому плані контрастують на картині з плямою світла на передньому плані, який ллється від ліхтаря, що знаходиться всередині будинку. Він висвітлює розкішну картину цвітіння китайської яблуні.
Господар сидить на, так званому, «генеральському стільці» в дверях і, поки його слуги клопочуться, накриваючи святковий стіл, він відпочиває, насолоджуючись тишею, пахощами саду і красою нічного пейзажу. Ма Ліню вдається через невигаданий, простий сюжет нічного палацу передати всю передісторію персонажа, всі деталі його життя і всю глибину його помислів. Особливістю реалістичної школи живопису у виконанні Ма Ліня є його вміння виділити головне і другорядне, детально відтворити в техніці живопису тушшю на шовку фактуру і осяяного світлом палацу, який служить лише фоном, і освітленого лише відблисками місяця і світлом ліхтаря саду, який є центром найбагатшої і одухотвореної композиції великого майстра.

Учитель. Говорячи про засоби виразності китайського живопису, треба зазначити, що вже в

ранні роки середньовічні китайські майстри виробили численні теоретичні правила написання картин. Висловлені у формі поетичних трактатів, вони узагальнювали кращі досягнення свого часу.

Завдання. Спробуйте самостійно охарактеризувати ці правила, звертаючи увагу на опорні орієнтири: лінія, колорит, фон, композиція.

Лінія (основний елемент художньої виразності. Вона одна й та ж і завжди інша, тобто вона постійно розкладається на розриви в тривалості, на згущення і пустоти. Художники Китаю знали, що людське око не сприймає лінії у всій їх протяжності, воно "читає" їх стрибками, що відзначає зміни в даних сприйняття. Лінії часто перетворюються на точки, які покликані вказувати на значущі перерви в тривалості свідомості).

Композиція (Світ, побачений китайськими майстрами в його величезності, диктував і особливі закони побудови простору. Застосовувалася не лінійна перспектива, а так звана розсіяна. Художник дивився на вид, що відкривається, немов з високої гори, від чого горизонт піднімався перед ним на незвичайну висоту. Для того, щоб створити враження далеких і близьких відстаней, художник ділив картину на декілька планів, високо піднятих один над іншим і далекі предмети виявлялися найвищими. На передньому плані розміщувалися група дерев, або скель, або інших великих предметів з якими співвідносилися всі частини пейзажу. Людські фігурки були так малі, що тільки підкреслювали природну міць).

Учитель. Використання саме таких засобів виразності свідчить про те, що китайські художники бралися за пензель для того, щоб воістину відтворити на шовку і папері цілий світ у всій його різноманітності. Саме пейзажний живопис визначив обличчя китайської культури цього часу.

IV. Висновки і підсумки уроку

Завдання виконується за методикою «Карусель».

Методичний коментар. Учні об’єднуються у 4 групи. На окремих аркушах написані запитання. Кожна група відповідає на одне з них, працюючи з одним аркушем. Він складається таким чином, щоб відкритим залишалося тільки запитання. Потім за годинниковою стрілкою групи обмінюється аркушами. Робота повторюється, тільки з новим запитанням. Приховану відповідь попередньої групи відкривати не дозволяється. Процес повторюється доти, доки аркуш не повернеться до групи, яка першою давала на нього відповідь. Після завершення роботи виголошуються відповіді всіх груп.

Запитання, поставлені на початку уроку, на які треба дати відповіді:

1. У чому самобутність китайського мистецтва?

2. Що вплинуло на його формування?

3. Які джерела китайської мистецької традиції?

4. У чому значення художньої культури Китаю для Далекого Сходу?

Учитель. Сьогодні ми дізналися проте, що Китай був джерелом далекосхідної цивілізації, що він вже на початку середньовіччя мав розвинену художню культуру, а його мистецтво значною мірою служило зразком для суміжних країн - Японії та Кореї, які засвоїли і китайську писемність, і багато рис світосприйняття, і образи китайського мистецтва, але по-своєму осмисливши ці явища. Таким чином, самобутня китайська культура послужила поштовхом для формування і розвитку національних культур цих країн.

Отже, мистецтво та естетичні принципи країн Далекого Сходу дані нам, сучасним людям, не тільки як пасивний предмет вивчення, але і як, у певному сенсі, випробування, яке виявляє міру людяності в людині. Знайомство з культурними традиціями народів земної кулі є невід’ємною частиною сучасного руху світової культури, адже воно надає нам, нинішньому поколінню людей, можливість зустрічатися з альтернативними образами людини, вступати в діалог з іншими естетичними традиціями і шукати єдність людської культури в її історичному розмаїтті.

VI. Закріплення матеріалу

Завдання. Спираючись на запропонований малюнок, пояснити у чому значення художньої культури Китаю для країн Далекого Сходу.

Домашнє завдання (на вибір): 1) Підготувати повідомлення (на вибір): «Буддійська скульптура Китаю» , «Велика китайська стіна – зразок оборонної архітектури», «Цзинцзюй» - душа Китаю (пекінська опера)», «Бронзове литво», «Що таке пентатоніка?», «Ієрогліф – справжній витвір мистецтва», «Книга пісень» - пам'ятник найдавнішої народної поезії, «Китай – царство шовку».

2) Скласти кросворди, використовуючи мистецтвознавчу термінологію.

3) Дати тлумачення і вивчити афоризми Конфуція, Лао-Цзи, які сподобалися.

Етапи становлення середньовічного китайського мистецтва:

• ранній період - 4 - 6 століття;

• період розквіту - 7 - 13 століття;

• пізній період - 14 - середина 19 століття.

Соціально – історичним підґрунтям для конфуціанства були події VIII – V сторіччя до нашої ери, а саме: боротьба за владу, крах стародавніх сімейно – кланових основ суспільства, моральне розбещування чиновників, поневіряння та страждання простого люду. Конфуцій та його споборники виступили з новими ідеями, які протистояли хаосу, який панував у країні. Спиралися вони на признані авторитети мудреців глибокої давнини, коли і правителям була притаманна мудрість та вміння, і чиновники були безкорисливі та віддані, і народ був у добробуті.

Конфуцій прагнув створити суспільство без конфліктів. Тому він віддав перевагу правилам управління, які сприяють суспільній рівновазі - «золотої середини». Мудрець виходив із того, що суспільство тримається на п'яти видах стосунків залежності, які формують обов'язки різного характеру - між імператором і підлеглим, батьком і сином, чоловіком і дружиною, старшим і молодшим, друзями.

Моральні принципи Конфуція:

• шанування Творця чи богів учить нас терпимості. Оскільки боги побудували суперечливий світ, ми мусимо сприймати його таким, яким він є, і не прагнути змінити його;

• шанування природи викликає у нас доброзичливість. Нам не слід використовувати силу, щоб одержати більше, ніж нам належить;

• шанування історії передбачає культ предків і здійснення ритуалів. Якщо люди роблять свою справу і шанують богів, вони приносять благословення і спокій світу. Шанування поширюється і на майбутнє, яке людина не повинна моделювати за власними забаганками.

Конфуцій створив ідеал довершеної людини – цзюнь-цзи, який мав володіти двома достоїнствами: гуманністю – бути скромним, сором’язливим, стриманим, справедливим, безкорисливим, любити людей і почуттям обов’язку – тобто прагнути до знань, обов’язково вчитися і осягати мудрість предків.

[pic]

«Я передаю, але не створюю;

я вірю в давнину і люблю її».

Конфуцій

Князь великий із князівства Ці запитав у Конфуція:

-У чому суть управління державою? Конфуцій відповів:

- Нехай буде цар царем, слуга слугою, батько батьком, а син сином.
Цигун запитав:
- Чи знайдеш одне таке слово, якому можна було б слідувати усе життя? Учитель відповів:
- Чи не таким є співчуття? Чого собі не побажаєш, того не роби і іншим.

Афоризми Конфуція

• Не міняються тільки наймудріші і найдурніші.

• Єдина справжня помилка – не виправляти своїх минулих помилок.

• Платити добром за зло – безглуздість. Чим же тоді платити за добро?

• Що ненавидять усі, те вимагає перевірки. Що люблять усі, те вимагає перевірки.

Афоризми Лао-Цзи

• Хто думає, що осяг усе, той нічого не знає.

• Той, хто переборює інших, має владу. Той,хто переборює себе, має силу.

• Лідер ідеальний, коли люди практично не підозрюють про його існування.

Із «Дао де Цзінь». Лао – Цзи

/Стародавній містичний даоський текст/

Коли всі у Піднебесній дізналися, що краса - це краса, з'явилося й потворність. Коли дізналися, що добро - це добро, з'явилося й зло. Адже буття і небуття один одного породжують, важке і легке створюють один одного, коротке і довге один одним вимірюються,

високе і низьке одне до одного тягнуться, звуки і голоси один одному вторять, "до" і "після" один за одним ідуть. Ось чому мудрець діє не діянням і вчить мовчанням ...

Немає нічого у світі м'якше і слабкіше води, але в боротьбі з твердим і міцним ніщо не в силах її перевершити і ніщо її не замінить.

Всі в світі знають, що слабкість перемагає силу, а м'якість перемагає твердість, але ніхто не може це здійснити. Тому мудрець і каже: "Хто візьме на себе приниження країни - стане государем. Хто візьме на себе нещастя країни - стане владикою Піднебесної».

Слова істини схожі на свою протилежність.

Китайські картини – сувої

У процесі довгих пошуків художниками Китаю була визначена своєрідна форма картин - сувоїв, яка допомагала показати світ у всьому його різноманітті. Сувої не були постійними прикрасами кімнат. Вони зберігалися в дорогоцінних скриньках і виймалися тільки в урочистих випадках. Горизонтальні сувої потрібно було розгортати в руках подібно стрічці, щоб вникнути в їх зміст. Часто вони доповнювалися красивими каліграфічними вставками, що розкривали зміст живопису. Вертикальні сувої вішалися для огляду на стіну, дозволяючи погляду разом охопити зображені на них простори.

[pic]

Ма Юань. «Химерна сосна». Шовк, туш,

водяні фарби. XIII ст.

Алгоритм аналізу твору живопису

1. Відомості про автора. Яке місце посідає цей твір в його творчості?

2. Належність до певної художньої епохи.

3. Значення назви картини.

4. Жанрова належність.

5. Особливості сюжету картини. Причини написання картини. Пошук відповіді на питання: чи доніс автор свій задум до глядача?

6. Особливості композиції картини.

7. Основні засоби художнього образу: колорит, малюнок, фактура, світлотінь, спосіб письма.

8. Яке враження справив цей твір на твої почуття та настрій?

9. Які асоціації визвав художній образ і чому?

10. Де знаходиться даний твір мистецтва?

Традиція – історично складений і переданий з покоління в покоління досвід, практика в будь-якій галузі суспільного життя, ідеї, звичаї, норми поведінки, смаки.

Ма Юань китайський живописець 1-й половини XIII століття. Він був діячем академії живопису в Ханчжоу. Ма Юань автор неповторних пейзажів ("Одинокий рибалка на річці в холодну погоду") і композицій, виконаних у традиційному китайському жанрі "квіти-птиці" ("Квіти сливи, камені і дикі качки в гірському потоці"). Для творів Ма Юаня характерна монохромність з підбарвленням. В своїх творах він втілив філософську концепцію природи як єдиного і нескінченного світу, для картин характерні пройнятий стриманим хвилюванням споглядальний настрій, асиметрія композиції, різкі широкі мазки.

Ма Лінь був сином придворного художника Ма Юаня, вчився в Академії живопису і дослужився до чину «помічника куратора». Він був живописцем широкого профілю, досягнув успіхів у відтворенні мінімумом

образотворчих засобів досить вражаючих пейзажів, квітів і птахів, а також фігур і розлогих сюжетів. Більшість з його збережених картин було зроблено на замовлення імператорського двору і знаходилися в палаці. На багатьох картинах є вірші, написані власноручно імператором Нінцзуном, імператрицею Ян (1162-1232) та імператором Ліцзуном.

«Туман, що лежить над пейзажами, різний у різні пори року. Весняний туман світлий, як посмішка, літній - блакитний, як крапля води, осінній чистий, як тільки що причепурена жінка, зимовий туман слабкий, як сон».

"Туманний серпанок" неодмінний атрибут справжньої художньої картини. За словами Тан Чжіці, променистий серпанок "створюється дотиком пензля, що не залишає видимих відмітин і штрихів".

«Три дні і три ночі мела завірюха -
  Біло від сніжних пагорбів.
Мені старого друга нема чого чекати-
  Хуртовина шляху замела ...»

Це вірші Ван Вея, блискучого урядовця який залишив свою посаду при дворі й усамітнився від суєти на лоно природи, щоб писати картини і вдаватися до роздумів, пройнятими тими ж споглядальним настроями, що й пейзажі.

Чайна церемонія бере початок в китайських монастирях як спільне чаювання біля зображення Бодхідхарми, легендарного засновника дзен, VI століття. Його девіз був: «Я не знаю». Існує легенда про походження чаю. Буддійський монах скоїв тяжкий проступок: під час молитви заснув у храмі. В обуренні він той час відрізав собі віки і кинув їх на землю. Через деякий час на цьому місці виросли темно-зелені кущі. Чернець скуштував напій з цього невідомої рослини,відчув незвичайну бадьорість.

На початку чай використовували як ліки для відновлення сил, допомоги при отруєннях. Була розроблена ціла філософія чайної церемонії.

Принципами її стали гармонія, благоговіння, чистота і спокій. Для церемонії будувалася альтанка в кутку саду. Вона мала бути створеною з найпростіших матеріалів: дерева, соломи, бамбука і розміщена в стороні від міського шуму. Щоб потрапити до неї, гості повинні були пройти через дуже низькі двері, практично пересуваючись на колінах - приборкати свою гординю. У ніші розташовувався якийсь шедевр живопису або каліграфії.. Перед ним - квітуча гілка у вазі.

Учасники церемонії зазвичай

приносили з собою будь-яку коштовну річ і розглядали її, поки закипала вода

в казанку. Туди ж кидали металеві брязкальця, щоб їх шум нагадував, наприклад, шум сосен на віддаленому пагорбі або звук водоспаду. Пили чай за традицією без цукру.

У Китаї говорять: «Для життя необхідні 7 предметів: дрова, рис, масло, сіль, соя, оцет і чай».

Свято вогню на честь бога Хуо-куна

З цього приводу готують великий чан, наповнюють його маслом. До того як масло закипить, віруючі вмочують у нього руки, а потім їх витирають папером, на якому написано молитви, і кидають його в багаття.

Служитель із оголеним торсом концентрує свою увагу, щоб досягти трансу, потім занурює руки в чан і щедро змащує маслом обличчя та груди у присутності захоплених глядачів.

Згодом до масла додають листя імбиру, щоб отримати ліки. Інколи служитель вибирає віруючу серед присутніх, яка має стати на коліна, щоб він із-за її спини наніс їй масло на шию і лоб.

Література

1. Васильев Л.С. История религий Востока религиозно-культурные традиции и общество): Учеб. Пособие для вузов по спец. «История». – М.: Высш. шк. 1983.-368с.

2. Історія світової культури. Культурні регіони: Навч. посібник/Керівник авт.. колективу Л.Т.Левчук. 3-тє вид., перероб. і доп.- Київ: Либідь,2000.-520с.

3. Каптерева Т.П., Виноградова Н.А. Искусство средневекового Востока: Очерки. - М.: Дет. лит., 1989. – 239с.: фотоил.-(Библиотечная серия).

4. Малявин В.В. Традиционная эстетика в странах Дальнего Востока. - М.: Знание, 1987.-64 с. - (Новое в жизни, науке, технике. Сер. «Эстетика»; №12).

5. Художня культура світу: Арабо-мусульманський, африканський, індійський, далекосхідний, латиноамериканський, північноамериканський культурні регіони: Навч. посіб./Н.Є.Миропольська, Е.В.Бєлкіна, Л.М.Масол та ін.; За ред. Н.Є.Миропольської. – К.: Вища шк.., 2003. – 191с.:іл..

14