Конспект уроку з художньої культури Мистецтво повсякденного життя. Віденська музична школа. Старша школа.

Картка № 1

(Завдання ) Доведи, що природа Австрії є джерелом натхнення.

Австрія – країна, яка затишно розташувалася у самому центрі Європи, серед сніжних гір і кришталевих озер, просторих альпійських луків і стрімких потоків гірських річок. Це справжня перлина в Альпах. Якщо подивитися на її конфігурацію на карті, то, на думку деяких людей з розвиненою уявою, вона романтично нагадує стигле гроно винограду. Це – перехрестя Європи. Через її альпійські перевали проходять шляхи з півночі: з Німеччини, Польщі, країн Скандинавії на південь – Італію, Хорватію, Грецію та інші країни, а із західних Франції, Швейцарії, Іспанії – на схід - в Угорщину, Чехію, Румунію, Болгарію. Хтось робив тут лише коротку зупинку, щоб потім продовжити свій шлях. Ну а хтось, зачарований красою цієї землі і, перейнявшись симпатіями до місцевих жителів, осідав тут назавжди. Тому в повсякденне життя австрійців були привнесені культурні традиції різних європейських народів, що наклало невитравний відбиток на всі фактори життя. Три чверті країни - гори, а зимові гори - це казка, яка ожила. Їх білоголові вершини видні звідусіль. Жодна альпійська країна не може пишатися такою великою кількістю сонця, снігу та гарячого глінтвейну, як Австрія. Сліпучою білизною льодовиків, які піднімаються у гору, можна милуватися вічно. Ваблять своєю неприступністю гірські хребти, розділені глибокими долинами. Гори на півночі ступенями спускаються до прекрасного Дунаю. Такі пейзажі нікого не залишать байдужими. А ще – це край найкрасивіших гірських озер - слідів потужного льодовика, як нагадування про велич природи. У їх дзеркальних крижаних відображеннях красуються стрункі ялини. Повітря ж таке свіже і чисте, що паморочиться голова! Країна колоритна і різноманітна. Половина її території вкрита дубовими і буковими лісами, що чергуються з полями, садами, виноградниками. Перед нами відкриваються нескінченні зелені рівнини, тихі річкові затони, які сприяють повному єднанню з природою. Одним зі скарбів країни вважаються альпійські луки – справжні райські куточки. Тут можна нарахувати до п'ятнадцяти відтінків зеленого кольору гірських трав: від темного діаманта до ніжного блідо зеленого. Така краса природи вабить до себе нескінченно.

Отже, природа Австрії – це справжній шедевр Великого творця. В неї хочеться занурюватися ще і ще.

Картка № 2.

(Завдання) Доведи, що мистецтво повсякденного життя австрійців стало підґрунтям, на якому сформувалася музична еліта Європи.

Що є основою культури будь-якої нації, в надрах якої дозрівають її великі представники: музиканти, скульптори, вчені? Це «те», як люди живуть, розмовляють, співають, святкують, одягаються, тобто - це є повсякденне життя за певними законами, забарвлене національними традиціями, звичаями. Австро-угорська імперія об’єднала безліч націй, культур і діалектів. Займаючи невелику в географічному відношенні територію, вона вражала захоплюючим круговоротом подій минулого. Мабуть, мало де, подібно до Австрії на одиницю площі припадала така величезна кількість сторінок історичної пам’яті. Країна як би то акумулювала, ввібрала в себе голоси різноманітних традицій: німецької, чеської, італійської. Саме цей факт протягом століть визначав оригінальність і чарівність австрійської культури.

Нація, названа «австрійцями», сформувалася в результаті змішення безлічі мов, характерів і поглядів на навколишній світ. Не так-то просто виділити риси характеру, притаманні усім австрійцям – стільки в них намішано крові. Але надлишкова радість життя, яку вони випромінюють, була притаманна їм всім завжди і викликала у багатьох іноземців велику любов до маленької країни у центрі Європи. А мистецтвом жити і насолоджуватися життям австрійці чудово оволоділи ще з давніх часів.

Жителів Австрії нелегко схилити до порушення вікових традицій, всьому новому вони віддають перевагу давно звичному, перевіреному, багато разів випробуваному. Вони свято дотримується релігійних свят і живуть у своєму старому доброму світі. А світ цей створюють на свій лад, бережуть і плекають, підпорядковуючи його законам краси.

Одяг – неодмінний атрибут повсякденного життя народу, а мистецтво одягатися – це вже національна традиція. Костюм австрійця завжди відрізнявся елегантністю, прагненням підкреслити національний колорит, виготовлення його з натуральних матеріалів, шерсті,бавовни, льону, шкіри, зближувало цей одяг з природою. Протягом століть міська мода впливала на селянський костюм і навпаки. Від австрійського костюму завжди йшло прекрасне дихання стародавніх часів, коли члени королівської сім’ї ввели в ужиток народний стиль – Tracht. Наприклад, костюм лісника перетворився на практичний елегантний чоловічий костюм і став популярним національним одягом, а відомий темно-зелений мисливський капелюх з пір’ям на боці став емблемою, невід’ємною частиною національного одягу. Святкові жіночі головні убори – чепчики - виготовлялися ще з XVII ст. з льону, потім з хутра із золотою та срібною філігранню. Поряд з тюлем і крепом типовими матеріалами були шовк і золото, що перетворювало костюми в справжні твори мистецтва. Секрет збереження та вічної молодості прекрасної традиції Trachten в тому, що одяг у цьому стилі підтримували і прості австрійці, і його з задоволенням носили представники найвищих прошарків суспільства. Такої солідної підтримки, на жаль, не отримав жоден інший національний костюм в Європі. Улюблені кольори одягу зливаються з найяскравішими фарбами природи: білий – з білосніжними сніговими альпійськими вершинами, червоний – зі сліпучими променями сонця, на які так щедра Австрія і, зазвичай, зелений – колір найдорожчого багатства країни – лісів. Цікавим є той факт, що у XVII ст., і ще довгий час по тому, чоловічі каптани, брюки, жіночі сукні, корсажі, панчохи і, навіть, підошви взуття мали яскравий червоний колір, а сорочки і комірці – ошатний білий. Це святкове поєднання білого в окантовці червоного стало національним кольором державного прапора.

Картка № 3 (продовження)

(Завдання) Доведи, що мистецтво повсякденного життя австрійців стало підґрунтям, на якому сформувалася музична еліта Європи.

Віденські бали – це давня національна австрійська традиція, і Відень з давніх часів зберігає за собою титул світової столиці балів. Щороку в бальний сезон у столиці проходить понад 300 танцювальних свят. Кожен житель вважає своїм обов'язком відвідати хоча б один бал. Віденський бал зазвичай приймає до п’яти тисяч учасників і близько тисячі обслуговуючих – музикантів, кухарів, кравців, чоботарів. Ця традиція пов’язана зі стародавніми святами: римськими сатурналіями та європейськими проводами зими – Масницею, або «фашінгом», як це тут називають. До XVIII століття у Відні Масниця супроводжувалася масовими карнавальними ходами. Нерідко веселощі під прикриттям карнавальних костюмів та масок мало бурхливий характер, гуляння часто закінчувалися бійками і навіть вбивствами. Такий стан справ не влаштовував австрійську імператрицю Марію Терезію, і за її розпорядженням були встановлені правила, що регламентували проведення фашінга. Заборонялося носіння масок, свято з вулиць було перенесено в палаци, суворо обмежувалося число гостей. Лише за часів правління сина Марії Терезії Йосипа II частина обмежень була знята. Бали в Хофбурзі стали доступні всім (крім прислуги), знову було дозволено ховати обличчя під маскою. Вишукана атмосфера балів стала відрізняти Відень від інших європейських міст.

Кожен віденський бал завжди мав свій настрій і неповторний характер. Чималу роль і зараз грає збережений з часів середньовіччя цеховий дух корпоративності віденців. Свої бали організують юристи та лікарі, візника фіакрів і власники кафе, пожежники й офіцери, слюсарі і тутешні цигани, мисливці і студенти. На бал мисливців за традицією приходять в національному австрійському одязі. На бал Рудольфіна-редут збирається вузівська молодь з усієї Австрії, і різні кольори беретів означають приналежність до різних студентських об’єднань. Інша данина історії – неодмінна лотерея і подарунки гостям балу: на балу садівників дами отримують в подарунок квітку, або кімнатну рослину в горщику, на балу хутровиків приз – норкова шуба, на балу кондитерів вибирають «королеву вечора» та урочисто вручають мішок цукерок і тістечок, що дорівнює її власній вазі,на балу кондитерів для гостей печуть по три тисячі тортів. На балу дуже суворий дрес-код – для жінок обов’язкова бальна сукня повної довжини, для чоловіка – фрак. Скрізь – блиск вогнів, квіткові гірлянди, розкішні туалети і не менш розкішні коштовності. Бал відкриває танець дебютантів - молодих людей не молодше 17 і не старше 24 років. Пари демонструють чудовий танець – полонез, одночасно урочистий і зворушливий. Впродовж балів звучать самі популярні мелодії часів монархії, вальси Штрауса й Легара, музика віденських класиків – Моцарта, Бетховена й Гайдна. Але всі чекають найголовнішого танцю, яким безумовно є знаменитий Віденський вальс! Бал – це не тільки веселощі, музика, вальси, це ще й суспільне явище, стиль життя. З дитинства віденські хлопчики і дівчатка знайомляться з атмосферою чарівного свята, що настільки невпізнанно перетворює їх батьків, і самі з нетерпінням очікують, що рано чи пізно і вони теж зможуть доторкнутися до цієї казки.

За роки свого існування «Віденський бал» здобув репутацію фешенебельної й респектабельної події і не втрачає своєї популярності й зараз. За його образом і подобою в багатьох містах світу: Токіо, Римі, Нью-Йорку, Стамбулі, Дубай, Бангкоку, Москві проводяться «Віденські бали».

Картка № 4 (продовження)

(Завдання) Доведи, що мистецтво повсякденного життя австрійців стало підґрунтям, на якому сформувалася музична еліта Європи.

Ставлення австрійців до скульптури та архітектури окрім як пристрастю не назвеш. У всіх землях є величезна кількість славетних пам’яток архітектури пізньої готики, бароко і рококо. Наприклад, Бургенланд і Тіроль зберігають замки епохи пізнього Середньовіччя. Міста Інсбрук і Зальцбург називають справжніми музеями архітектурних стилів. Палаци Бельведер і Шенбрунн у передмісті Відня служать прекрасними зразками палацового мистецтва. А береги Дунаю! Вони успадкували багато творів архітектурного мистецтва: навіки злилися з ландшафтом церкви, замки, монастирі, вежі самих різних стилів: романського, готичного, ренесансу,вершиною австрійський мистецтва – бароко. А скульптурних пам’ятників у столиці приблизно стільки ж скільки і самих віденців. Вони за широтою своєї душі з давніх пір ставили їх скрізь і за будь-якого приводу. Отже, жага до скульптурного та архітектурного мистецтва перетворилася на справжню національну традицію.

Говорячи про культуру Австрії, і, перш за все про особливу специфіку віденській культури, потрібно сказати про таку її важливу складову частину, як віденська кава або «кавові будинки» – так їх шанобливо називають в країні. Це старовинна традиція, історія, неповторний шарм міста, навіть, швидше, спосіб життя, ніж просто місце, де п’ють кофе. В австрійській міській культурі кав’ярні зі всілякими їх варіаціями завжди посідали особливе місце. Вони були місцем для тих, хто хотів побути на самоті, але для цього потребував суспільства. В одних було повно чиновників, інші загачені інтелектуалами, які читають безкоштовно розкладені на столиках газети – обов’язковий атрибут віденських кафе. Славнозвісні вони ще й тим, що з кінця 18 століття множать музичну культуру столиці, адже у Відні є концертні кафе, джаз-кафе, кафе, де звучить виключно фортепіанна або виключно народна музика, літературні кафе і кафе-галереї, театральні кафе і кафе-кабаре.

Австрійцям притаманно влаштовувати побут за законами краси. Вже стало традицією вкладали в це багато часу і коштів, надаючи величезне значення прикрасам житла, що й створює знаменитий австрійський затишок. Квіти - неодмінний атрибут віталень, спалень, веранд, балконів, не кажучи про клумби і квітники. Ставлячись дуже тремтливо до своїх домівок, вони називають їх «другою шкірою» і вважають за втіху і в будинку, і в садибі все робити своїми руками. Ще з давніх часів майже патологічне ставлення до чистоти прославило їх на всю Європу. Існує навіть жарт, про те, що ночами все населення Відня вилазить зі своїх квартир і зубними щітками драїть бруківку. Адже неможливо як-небудь інакше пояснити ту чистоту, яка панує на віденських вулицях. Мостові тут завжди мали ту ж ступінь чистоти, що стіл в операційній. Можна пролізти на колінах через весь Відень в білих штанях і на них не залишиться жодної плями. Перед кожним віденської готелем обов’язково лежить килим, щоб люди, виходячи на вулицю, могли витерти ноги, і не виносили б готельне сміття на вулицю. У цій «віденської цивілізації» ніхто нікуди не поспішає, не метушиться. Австрійці завжди дивно доброзичливі і привітні. Свою столицю вони прикрасили чудово пахущими липовими алеями, вони відпочивають, валяючись на траві кайзерівських парків, а вуличні акробати, артисти, музиканти і художники, якими так пишається Відень, підкреслюють пристрасть до творчості, яка стала вже національною традицією.

Картка № 5

(Завдання) Доведи, що тільки у Відні мала з’явитися «Віденська класична школа».

Віденська класична школа була явищем глибоко національним і полягала в демократичній культурі австрійського народу. Відень, у якому на останню третину ХVIII ст. склалися сприятливі умови для розквіту музикального класицизму, був столицею феодально-абсолютистської монархії Габсбургів. До складу цієї імперії входили землі, населені багатьма народами: Угорщина, Чехія, Моравія, Словаччина, Хорватія, Словенія, Штирія, Боснія, Далмація, Герцеговина, Істрія, Тіроль, деякі області Польщі та України. Всі ці землі утворили так звану «клаптикову» імперію, яка відрізнялася досить строкатим населенням за своїм національним складом. Таким чином, Відень був столицею багатонаціональної імперії. Все це позначилося на його музичному фольклорі. На той час Відень вважався одним з наймузичніших міст Європи і виглядав раєм для музикантів На перехрестях вулиць, в громадських садах і парках, ресторанах і кабачках, в центрі міста і на його околицях, у приватних будинках середнього бюргерства і в салонах аристократичної знаті - скрізь лунала музика. Не розбиратися в музиці вважалося непристойним. З усіх кінців багатонаціональної імперії в столицю стікалися народні музиканти, які часто об’єднувалися в невеликі ансамблі. Вулиці міста оголошувалися звуками пісень і танців різних народів. Жителі міста були завзятим танцюристами. Танцювали вони й у себе вдома, і в гостях, і в танцювальних залах, і просто на вулицях. Органічне поєднання німецьких, угорських, італійських, слов’янських, тірольських витоків послужило інтонаційної базою творчості віденських класиків. Мабуть, тільки в цей час і тільки в цьому місті могло виникнути дивовижне явище, яке ми називаємо віденською класичною школою. Її стовпами вважаються три великі майстри: Йозеф Гайдн, Вольфганг Амадей Моцарт і Людвіг ван Бетховен.

Кожен з них був яскравою індивідуальністю. Так, стиль Гайдна відрізнявся радісним світосприйняттям, провідну роль в творах він віддавав жанрово-побутовим елементам, притаманними для нього були гумор, жарт. Для стилю Моцарта більш характерним було лірико-драматичне начало. Стиль Бетховена - втілення героїчного пафосу боротьби. Для Гайдна і Бетховена найбільш близькою була сфера інструментальної музики, Моцарт рівною мірою проявив себе і в оперному, і в інструментальних жанрах.

Діяльність композиторів віденської класичної школи була підготовлена художнім досвідом їх попередників і сучасників, включаючи італійську і французьку оперу та інструментальну культуру, досягнення німецької музики. Величезну роль у становленні віденської класичної школи зіграли музичний побут Відня, музичний фольклор багатонаціональної Австрії. Мистецтво віденських класиків тісно пов’язане з загальним підйомом австро-німецької культури, з просвітою, що відбивала гуманістичні ідеали третього стану напередодні Великої французької революції.

Картка № 6

(Завдання) У чому мистецтво віденських класиків представляє для нас величезну цінність та художню значимість?

Відзначимо, що класицизм у музиці багато в чому не схожий на класицизм в літературі, театрі чи живопису. У музиці неможливо спиратися на античні традиції, так як вони майже невідомі. Крім того, зміст музичних творів часто пов’язаний зі світом почуттів людини, які не піддаються жорсткому контролю розуму. Однак композитори віденської класичної школи створили дуже струнку й логічну систему правил побудови твору. Завдяки такій системі самі складні почуття вдягалися в ясну і досконалу форму. Страждання і радості ставали для композиторів предметом роздумів. І якщо в інших видах мистецтва закони класицизму вже на початку XIX ст. багатьом здавалися застарілими, то в музиці система жанрів, форм і правил гармонії, розроблена віденської школою, зберігає своє значення і до сих пір.

У творчості композиторів віденської школи багато музичних жанрів, в першу чергу симфонія і соната, отримали свій класичний вигляд.

С и м ф о н і я

Симфонія (від грец. «співзвуччя») – найбільш складна форма інструментальної музики. Вона виконується симфонічним оркестром. Можливості цього жанру великі: він дозволяє висловити музичними засобами філософські та моральні ідеї, розповісти про відчуття і переживання. Композитори розробили сонатно-симфонічний цикл з чотирьох частин, які розрізняються характером музики, темпом і прийомами розвитку теми.

• Перша частина – побудована в сонатній формі і зазвичай виконується в швидкому темпі, наповнена драматичним змістом.

• Друга частина – повільна, споглядальна, це ліричний центр композиції.

• Третя – контрастна по відношенню до другої: жвава музика носить або танцювальний, або жартівливий характер.

• Четверта – зазвичай швидка, це – фінал, де підводяться підсумки розвитку тем і образів твору.

Композитори віденської школи створили різні типи симфонізму – народно-жанровий, лірико-драматичний, героїко-драматичний, які згодом були розвинуті і збагачені композиторами-романтиками.

С о н а т а

Соната (італ. sonata, від sonare – «звучати») – один з основних жанрів інструментальної музики, який складається з трьох або чотирьох частин.. У творчості майстрів віденської класичної школи соната досягла розквіту. Перша частина твору пишеться в сонатної формі. Тут позначаються основні музичні теми твору. Друга частина, зазвичай спокійна, повільна, становить різкий контраст з першого. Третя - фінал, що виконується в швидкому темпі, в ньому підводяться підсумки та остаточно визначає загальний характер твору.

С о н а т н а ф о р м а

Сонатна форма – одна із самих складних і багатих за змістом музичних форм, остаточний вигляд набула в творах композиторів віденської класичної школи. Це принцип викладу музичного матеріалу. Він передбачає не механічне чергування частин і розділів, а взаємодію тем і художніх образів. Теми - головна і побічна - або протиставляються один одному, або доповнюють одна одну. Розвиток тем проходить у три етапи - експозиція, розробка і реприза. Теми виникають в експозиції (від лат. еxpositio – «виклад, показ»), вони між собою контрастні. У розробці відбувається подальший їх розвиток. Теми можуть вступати в гостре взаємне протиріччя. У репризі (фр. reprise, від reprendre – «відновлювати, повторювати») теми звучать збагачені досвідом експозиції та розробки. Іноді підсумки розвитку закріплюють в додатковому розділі – коді (від італ. сoda – «хвіст»). Використовують сонатну форму в перших частинах сонат та симфоній, а також (з невеликими змінами) у других частинах і в фіналі.

Висновки

Я думаю, що ми знайшли пояснення феномену, про який говорили на початку уроку. Саме мистецтво повсякденного життя Австрії стало тим підґрунтям, на якому виникло явище «Віденська класична школа».

Домашнє завдання

Скласти «Буквений портрет» одного з віденських класиків:

Г а й д н Моцарт Бетховен

12