Казка «КОЛОБОК»
На сцені декорації: українська хата, тин. З віконця виглядають Дід і Баба в українському вбранні. На краю сцени — ведуча-оповідач.
Ведуча:
У казці завжди перемагає добро,
Від казки завжди віє теплом.
і так
Жили собі Дід та Баба. От одного разу вранці прокинувся Дід, зробив зарядку, вмився. Уже й їсти хочеться йому, а Баба все не кличе. Уже й люльку викурив, уже й телесеріал подивився — мовчить Баба!
З хати виходить Дід.
Дід. Бабо! Бабо! Давай уже снідати! Чи ти хочеш мене голодом заморити?
Виходить Баба.
Баба. Ой, Дідусю, і рада б приготувати тобі сніданок, так ні з чого.
Дід. Як-то ні з чого?! А де ж курятина, що в морозильнику лежала?
Баба. Так син же вчора приїжджав, віддала...
Дід. А ковбаса де? Там же ще шматочок лишався!
Баба. Той шматочок я сьогодні онучці на бутерброд поклала, їй же в школі на перерві треба щось з'їсти.
Дід. Ну то сходи до крамниці та купи хоч батон.
Баба. І купила б, та нема за що. Пенсію ж і досі не дали. А в мене вже ані копійки не залишилося.
Дід (з жалем). Охо-хо! От біда! Що ж робити?..
Баба. Не знаю, Дідусю. Доведеться з голоду помирати... (плаче),
Ведуча. Гірко заплакала Баба. Дід намагався її заспокоїти, а сам думав: як же врятуватись від голоду? І придумав.
Дід. Слухай, Бабо, а пам'ятаєш давню-давню казочку про Колобка? Може спробуєш? (Показує книжку).
Баба. Та де вже там! Я вже й торбинки з-під борошна повитрушувала. А втім, треба глянути.
Ведуча. Пішла Баба, глянула — і дійсно, трохи борошна назмітала в засіку. І якраз вистачило на колобок.
Ведуча. От поклала Баба колобок на вікно, щоб він прохолов, а сама пішла поратись по господарству. А Колобок лежав-лежав, а потім...
Колобок спочатку сидить нерухомо, потім починає оживати: встає, повертається, підстрибує (під музику).
Раптом Колобок бачить біля себе книжку «Колобок».
Колобок (гортає книжку). О! Щось знайоме! (Роздивляється книжку, потім себе). Та це ж я! (Читає). Ко-ло-бок! Значить, мене звати Колобок! Дуже приємно! Радий познайомитись! Тільки... я зовсім не пам'ятаю, що було зі мною раніше... що ж було... (Намагається пригадати). А! Згадав! Я був купкою борошна, з якого бідна Бабуся спекла мене. А навіщо ж мене спекли? Ану, почитаємо в книжці (читає). Точно, щоб з'їсти! Але мені чомусь не хочеться, щоб мене з'їли. Ну й що з того, що мене з'їдять? Ну, протримаються день-два, а далі? Бідні старенькі Дідусь і Бабуся. Треба їм чимось допомогти.
Ведуча. І покотився Колобок по дорозі. (Звучить лейтмотив Колобка). Котиться, котиться, а назустріч йому — Заєць.
Заєць. Колобок! Це ти?
Колобок. Я-то Колобок. А от ти хто такий? Признавайся!
Заєць. Я? Я... я Зайчик-побігайчик.
Колобок. А, так ти Заєць?! А ти правду говориш?
Заєць. Ні. Ні! Правду! Я все зроблю, тільки не кричи на мене! А що, як Вовк почує?! Я... Я тобі зараз пісеньку заспіваю, тільки не кричи!
Колобок. Так значить, ти городництвом зайнявся?
Заєць. Еге ж, зайнявся!
Колобок. То ти не хочеш мене з'їсти?
Заєць. Що ти! Що ти! Я колобків не їм! У мене вдосталь і моркви, і капусти! А ти, значить, від Баби втік, від Діда втік?..
Колобок. Ні від кого я не тікав: Бідні вони, нещасні мої Дід та Баба! З голоду помирають! Ти не зміг би пригостити їх капустою чи морквою?
Заєць. З радістю! От тільки треба зрізати капустину та вирвати кілька морквин.
Колобок. Ну тоді до зустрічі. Я до тебе ще зайду.
Ведуча. І покотився Колобок далі. (Звучить лейт-мо-тив). Котиться він котиться, а назустріч йому — Вовк.
Вовк. Стривай, стривай! Та це ж Колобок!
Оце так зустріч! (Потирає руки).
Колобок (злякано). Ой!
Вовк. Ну, чому ти так злякався?! Здрастуй, Колобок! (Простягає лапу).
Колобок. Здоров був, коли не жартуєш! Ти що, хочеш .мене з'їсти?
Вовк. Тю на тебе! То все казки, що вовки колобками живляться. Вовки люблять м'ясо. Ось я, наприклад, влаштувався сторожем на м'ясокомбінат. Так мені тепер зарплату видають то свининою, то яловичиною, то ковбасами копченими.
Колобок. Так ти тепер за Зайцем не полюєш?
Вовк. Та навіщо він мені?! Я ж кажу: м'яса в мене доволі! А ти, значить, від Діда втік, від Баби втік, від Зайця...
Колобок. Ні від кого я не тікав! Голодують мої Дід та Баба! Треба негайно їх рятувати!
Вовк. Так чому ж ти раніше не сказав?! Зараз я піду витягну з морозильника шматок яловичини (свинина шкідлива для старих) та пару палок ковбаси. А ти підійди трохи пізніше.
Колобок. Гаразд, домовились! До зустрічі!
Ведуча. І покотився далі. Котиться, котиться Колобок, потім зупиниться, прочитає сторінку казочки про Колобка та й знову котиться.
Колобок. Так. Здається, на черзі Ведмідь. Не знаю, чому, але мені чогось страшно. (Чути кахикання Ведмедя). Ой! Це, мабуть, він. Краще заховаюсь за кущик. (Ховається).
Виходить Ведмідь з лотком шоколадок, цукерок, печива.
Ведмідь. Так. Отут і прилаштуємось. (Ставить лоток, на шию вішає табличку: «Кутю $». Голосно вигукує). Цукерки свіжі виробництва Польщі, Німеччини, шоколад, жувальні гумки! Дівчино, вибирайте, я вступлю! (До присутніх в залі). Ну, чого так дивитесь на мене, наче зроду не бачили?! А, думаєте, здоровий Ведмідь, а ніде не працює, стоїть на базарі «Снікерсами» торгує?! Працював я! І водієм, і вантажником... А толку? З весни грошей не платять, а тепер і взагалі відправили у відпустку за свій рахунок. А в мене сім'я: ведмедиця і двоє ведмежат. Чим їх годувати? Лапу смоктали, смоктали, доки не досмоктали до кісток! Стояв на черзі на новий барліг, а тепер кажуть, що його треба купувати за долари. От і вирішив: буду торгувати і потихеньку гривні на долари міняти. Може, на барліг назбираю. Бджілоньки — мої годувальниці! Ми, ведмеді, і самі мед поважаємо, та й продаю потроху. Це ж живі грошики! Отак і живемо потихеньку. Головне - не вішати носа! (Звучить після Ведмедя).
Колобок визирає з-за куща, несміливо підходить до Ведмедя.
Колобок. Добрий день!
Ведмідь. Здоров, здоров! (Піднімає голову). О, та це ж Колобок! Колобок, Колобок, купи в мене «Снікерса» або «Стіморол». Вибирай!
Колобок. Ні, дядечку Ведмедю, дякую, але я такого не їм, та й грошей у мене немає.
Ведмідь. Ну, як знаєш.
Колобок. А ви не хочете мене з'їсти?
Ведмідь. Тебе?! З'їсти?! Ні, хлопче, колобоїдством я не займаюсь. Та й хіба я наїмся тобою?! Це ж тебе треба ділити на всю сім'ю, так що дістанеться всім по малесенькому шматочку! Ні, ні. Я тебе не з'їм, і не проси! Ти краще скажи, як там Баба з Дідом, живі-здорові?
Колобок. Живі, та не дуже здорові. Голодують старенькі, хворіють часто,.
Ведмідь. Та що ти говориш?! Ай-ай-ай! Слухай, Колобок, якщо ти підійдеш хвилин через десять, я тобі меду дам, передаси старим. Ох і гарно ж від простуди допомагає!
Колобок. Дякую, дядечку Ведмедю!
Ведмідь. Стривай, стривай, а куди це ти чимчикуєш? Чи не до Лисиці?
Колобок. Так. У мене запланована зустріч з Лисицею.
Ведмідь. Ой, не ходив би ти до неї, Колобок. Вона така хитрюща! Може тебе з'їсти! Не ходи!
Колобок. Ні, таки піду! Я повинен до кінця пройти шлях, який описаний у казці. Що буде, те й буде!
Ведмідь. Ну що ж, рушай, коли так. Але будь обережним. Лисиця дуже хитра, але ти повинен її перехитрити. Щасти тобі, друже!
Колобок. Бувайте, дядечку Ведмедю!
Ведуча. І покотився далі. Котиться, котиться, а сам весь час думає: як же йому лисицю обхитрити ? Коли це бачить — Лисиця сама йому йде назустріч ) співає пісеньку. Колобок сховався за дерево і спостерігає, що ж вона буде робити.
Лисиця. Ну от, знову цілий місяць можна відпочивати. Нанесли всього: і грошей, і м'яса, і сметани. Ну й нерозумні ж ці звірі: всі повірили, що я — екстрасенс! І йдуть зі своїми хворобами: у того лапи не ходять, у того голова болить, той замість хрокати кукурікати почав. І всі думають, що я їх вилікую. Ха-ха-ха! Ну й нехай собі думають. А я їх усіх обдурюю! А що?! Головне — з ласкою до кожного підійти, щоб ніхто нічого не запідозрив. (Співає другий куплет).
Вірять лисиці звірі нерозумні,
Їх обмануть вдалося мені.
Я екстрасенсом стала для них,
Гроші й даруночки носять вони. (Двічі).
Колобок (з-за дерева). Ага! Он воно що! Ну, Лисице, ти мене зараз побігаєш! (Виходить з-за дерева). , Лисиця. Ой, хто це?! Невже мене хтось підслухав? Ко-го я бачу! Та це, здається Колобок! Нічого, зараз я його з'їм.
Колобок. Здрастуй, Лисице!
Лисиця. Ой, Колобочку, мій любий! Як я тобі рада! Ти, мабуть, хочеш мені пісеньку заспівати? Тільки я вже стара, сліпа, глуха...
(Підходить ближче до Колобка, хоче схопити).
Колобок. Годі придурюватись, Лисице! Я все про тебе І знаю! Якщо ти не припиниш займатись шарлатанством, я заявлю на тебе в міліцію! Буде тобі потім!
Лисиця. Ах ти негіднику! Ти мені смієш погрожувати?! Ось я зараз тебе наздожену й з'їм! (Ганяється за Колобком, який утікає). Ой! Не можу вже, зараз серце вискочить (падає безсила). Колобочку, дорогенький, я більше не буду! Тільки не розказуй нікому! Я все тобі віддам: і курятину, і яйця, і цукор... Ось... усе забирай...
Колобок. Відкупитись хочеш? Якби не мої Баба з Дідом, які сидять голодні, я б у тебе зроду нічого не взяв! Ну та гаразд, давай. Але якщо я ще раз почую, що ти взялася за старе — начувайся!
Лисиця. Ні, ні, що ти! Більше не буду! Дякую тобі, Колобок! ,
Ведуча. Віддала Лисиця Колобкові все своє добро, а сама втекла в ліс і заховалась у свою нору. А Колобок забрав торбу та й пішов. Іде, коли це його вже чекає Ведмідь.
Ведмідь. Колобок! Повернувся! Живий! А я так за тебе хвилювався! От молодець, що Лисицю перехитрив! Та ти ще й здобич у неї відняв! Молодець! Так їй і треба! А я тобі меду приніс, як і обіцяв. Візьми, нехай Баба з Дідом поласують.
Колобок. Спасибі, дядечку Ведмедю! Бувайте здорові!
Ведмідь. До побачення. Бабі й Дідові привіт.
Ведуча. Покотився Колобок далі. Коли це назустріч йому йде Вовк і несе цілу торбу м'яса та ковбаси.
Вовк. Візьми, Колобок, для старих. Нехай їдять та не хворіють!
Вовк. Бувай і ти, Колобок!
Ведуча. І покотився Колобок далі. Коли бачить — Зайчик-побігайчик уже на нього чекає.
Заєць. Я капусти й моркви приніс для твоїх Діда й Баби. Візьми, хай їдять на здоров'я. Вітаміни всім потрібні!
Колобок. Спасибі, Зайчику! До побачення!
Заєць. До побачення!
Ведуча. Котився, котився Колобок, та й докотився до хати. А там уже Баба з Дідом плачуть, що Колобок від них утік.
Баба (плачучи). Ой, горе, що ж нам тепер робити?.. Вся надія була на Колобка, та й той утік...
Дід. І треба було тобі вікна повідкривати!..
Колобок. Не плач, Бабо, не плач, Діду! Краще подивіться, що я вам приніс.
Баба. Діду! Діду! Наш Колобок повернувся!
Дід. Та ще й добра всякого приніс!
Ведуча. Баба з Дідом дуже зраділи. А Колобка вони не з'їли, а залишили на пам'ять.
Так Колобок врятував Бабу й Діда від голодної смерті.
На сцену виходять всі учасники вистави і співають заключну пісню.
