Урок української літератури [pic]
8 клас
в оповіданні В. Дрозда
«Білий кінь Шептало».
Тема: В. Дрозд «Білий кінь Шептало». Проблема людини в суспільстві, її
знеособлення.
Мета:
навчальна: спираючись на глибоке знання учнями тексту оповідання,
з’ясувати його морально-етичні проблеми, розкрити
алегоричний зміст та головну думку;
розвивальна: удосконалювати навички аналізу героїв та їхніх учинків,
розвивати творчі здібності, удосконалювати навички усного
мовлення, виразного читання.
виховна: виховувати високі моральні якості, переконання в тому, що кожна
людина особлива, вона повинна мати власну думку, культивувати в
собі шляхетність, гордість, самобутність.
Тип уроку: інтегрований урок контекстуального аналізу (українська
література – історія - мистецтво)
Обладнання: текст оповідання, відеофрагмент з мультфільму «Spirit»,
ілюстрації коней.
Методи та прийоми: слово вчителя, бесіда, аналіз тексту, учнівські повідомлення, робота в групах, «Займи позицію», «Продовж речення».
Форми роботи: колективна робота, індивідуальні випереджувальні
завдання.
Цілі та очікувані результати:
знати: зміст твору;
вміти: переказувати найвагоміші епізоди; підтверджувати думку цитатами з
тексту; пояснювати алегоричний образ коня Шептала,
характеризувати його, давати власну оцінку його поведінці;
дискутувати про життєвий вибір сучасної людини, її можливість
зберегти свою індивідуальність (на основі оповідання).
Перебіг уроку
Епіграф уроку
У зграї звірі знищують слабких,
Щоб через них не нищилась порода.
А люди, як не дивно, нищать тих,
У кого розум є, талант і врода.
В. Іващенко
І. Організаційно-мотиваційний етап
1. Вступне слово вчителя.
У святковому ритуалі давніх слов’ян однією з емблем був білий кінь, що біжить по небу. Наші предки шанували білого коня, якого вважали священним. Він уособлював Світанок. На острові Ругії колись стояв храм Світовида. При цій святині жрець утримував білого коня, на якому було заборонено верхи їздити, бо це був священний кінь. Досі зберігся звичай переможця – полководець в’їжджає в місто через тріумфальну арку на білому коні. [pic]
На сьогоднішній день існує вислів: «на білому коні в’їхати» – тобто з’явитися де-небудь як переможець, як людина, що досягла тріумфального успіху. Тож спробуємо визначити, чому саме білий кінь – герой оповідання В. Дрозда «Білий кінь Шептало».
2. Оголошення теми й мети. Мотивація.
– Сьогоднішня наша розмова – про коней – розумних і вірних друзів, вічних помічників людини. Але не тільки про них. Цей урок розкриє перед нами неповторність кожної людської особистості; навчить бачити й розуміти відмінність іншої людини від себе. Цей твір в алегоричній формі порушує важливу проблему особистості в будь-якому суспільстві, проблему її внутрішнього роздвоєння.
Щоб краще зрозуміти зміст твору, ідейно-тематичне звучання, спробуємо проаналізувати його, залучаючи підготовлені вами повідомлення про білого коня. Цей урок змусить замислитися над тим, що кожна людина особлива, вона повинна мати власну думку, сприяти розвиткові в собі шляхетності, гордості, самобутності.
Отже, тема нашого уроку - «Проблема людини в суспільстві, її знеособлення».
3. Очікування.
- Чого ви очікуєте від уроку?
(орієнтовні відповіді учнів: зрозуміти «поведінку» коня Шептала; висвітлити проблеми, порушені автором, вміти характеризувати коня; не губитися в натовпі, здійснювати свої заповітні мрії)
4. Робота з епіграфом.
- Як ви розумієте зміст епіграфа? Як він пов’язаний зі змістом нашого уроку?
(епіграф відображає основну проблему оповідання: людина й суспільство)
ІІ. Виконавчо-діяльнісний етап
1.Актуалізація опорних знань учнів.
Літературний диктант
1. Хто головний герой оповідання?
(Головний герой оповідання – білий кінь Шептало).
2. Що втілює письменник в алегоричному образі коня?
(Суперечливу особу періоду «застою»).
3. Які приємні спогади допомагають героєві у важкому повсякденному житті?
(Спогади про безтурботне дитинство, роки, які «пахли молоком і конюшиною»).
4. Що розповідала мама про гордих білих коней?
(... «від дідів і прадідів працювали на помості», а люди захоплювалися їхньою гордовитою поставою й аплодували їм).
5. Чи змінилося життя білого коня?
(Білий кінь потрапив до «бригадного стовпища», яке сприймається нами як натовп безликих персоналій. Проте він переконаний, що потрапив до стайні тільки завдяки якомусь випадку, химерній долі).
6. Чому Шептало втрачає своє «я»?
(Переконує себе в тому, що до всього треба звикати, «супроти вітру не побіжиш, то краще, розумніше» прикидатися скореним, а вільним бути лише в душі).
7..Що відчув Шептало, коли із звичною покірністю ступив за хлопчиком?(Свою неволю)
8. Коли виявляється твердість характеру Шептала?
(Протест проти приниження: ««хлопчисько чіпкими руками пригнув голову коня, спритно накинув недогнуздок і владно сіпнув до себе»).
9. Дух чого відчував Шептало у спогадах минулого, коли перебував у луках? (Дух забутої волі)
10. Як почував себе на волі кінь?
(Прекрасно, описи природи допомагають розкрити внутрішній світ героя: «небо над Шептало напнулося, тріснуло навпіл; трави заворожили його своєю духмяністю»).
11. Що змусило коня повернутися до стійбища?
(Він не хотів бути білим конем, а тому шубовснувся в калюжу і став сірим. Як усі!)
12. Що стало алегоричним образом тогочасної системи?
(Стайня, яка кликала його до себе)
Аналіз художнього твору.
Прийом «Продовж речення»:
Читаючи оповідання, я:
відчував…
захоплювався…
дивувався…
думав…
Визначення теми, ідеї та проблем твору.
Тема: розповідь про буденне життя коня Шептала.
Ідея: возвеличення гармонії, яка простежується у взаємостосунках людини і світом тварин.
Проблематика:
- людина в суспільстві;
- свобода і неволя;
- особистість і натовп;
- дійсність і мрія.
Характеристика алегоричного образу коня Шептала.
Що таке алегорія? (інакомовне зображення предмета чи явища через інші, подібні до них, з метою наочно показати їх суттєві риси)
Тож образ білого коня уособлює в собі особистість, гідну поваги.
Робота з текстом. Проблемне питання. [pic]
Аналіз образу за поданим планом:
Характеристика художнього образу коня Шептала за планом:
(учні підкріплюють свою відповідь цитатами з тексту)
1) Нелюбов Шептала до табуна, гурту й загорожі. («...Змалку ненавидів табун, гурт і загорожі, і на пасовиську волів бути сам. Спершу бригадні коні глузували з того, далі звикли й самі почали обходити Шептала»)
2) Почуття коня суботнього вечора. (Неприємна, знайома млявість — провісниця всіляких прикростей — закрадалася в груди. Сьогодні суботній вечір, роботу скінчили раніше, і він насолоджувався спокоєм та тішив себе надією на завтрашній відпочинок. Звісно, якщо вранці не поженуть до міста. Але він сподівається на Степанову добрість»)
3) Стосунки Шептала з конюхом та іншими кіньми. («З конюхом у нього особливі стосунки. Інші коні це відчувають, тому й недолюблюють Шептала. Степан ніколи не б’є його, хіба ненароком у гурті зачепить пугою чи про стороннє око стьобне. Ніколи не посилає на важку роботу, якщо є когось іншого послати. Бо він, Шептало, кінь особливий, кінь білий, а коли попав у це бригадне стовпище, то завдяки злому випадку, химерам долі»)
4) Міркування Степана щодо білого коня. («Але навіть Степан своїм приземленим розумом тямкує тимчасовість своєї влади над Шепталом»)
5) Принизлива робота Шептала. («Серед усіх робіт він найбільше недолюблював крутити привід і їздити до міста, хоч інші коні вважали це найлегшим. Цілісінький день, до темряви, ходити по колу, топтати власні сліди — в цім було щось принизливе. А ще принизливіше котити заставленого корзинами та бідонами воза серединою ранкової міської вулиці...»)
6) Сором білого коня. («...То він соромився упряжі, соромився становища робочої худоби, яку вільно запрягати, поганяти, стьобати батогом кожному Степанові»)
7) Шептало виправдовує Степана. («Шептало старанно, щоб не виказати засмучення Степановим рішенням, жував скошену вранці траву, між якою хоч і попадались його улюблені конюшинки, але зараз здавалися прісними. «Я на базар завтра не поїду, та й не переробився вдень; ледь розвидніється, до міста почимчикують, дати перепочинок треба...» — міркував Шептало, і в кінських очах поволі випогоджувалось. Йому кортіло будь-що виправдати Степана, довести, що той не мав кого послати у привід і лише через безвихідь потривожив Шептала. Так було легше — через гірку безнадію перекидався місточок. А може, конюх боїться, що ніхто з коней, окрім нього, не встигне до ночі порізати зелень і свині залишаться завтра голодні?»)
8) Згадки коня про свою молодість. («Ще коли його, молодого й гордого, вперше осідлали, ганяли по царині до сьомого поту, хльоскали до кривавих рубців на боках і привели в загін геть вимочаленого, знесиленого, інстинкт білого коня підказав йому, що рано чи пізно люди зломлять його. Супроти вітру довго не пробіжиш, і розумніше до часу прикинутися скореним, лишившись в душі вільним, аніж бути скореним насправжки»)
9)Прихильність Шептала до людей. («Перші роки упряжного життя він побоювався аби люди не розгадали, що він тільки прикидається покірним, і рвав голоблі з останніх сил. До того ж краще тягти, не очікуючи не батіг, ніж ковтати принизливе підстьобування. В тій добровільній напрузі було щось від самостійності, від волі. Але тепер ніхто не сумнівався в його ретельності, і він іноді дозволяв собі стишувати крок, тягтися за червоними китицями конюшини на узбіччі дороги»)
10) Коні на водопої. («...Ніхто не питав Шептала, хоче він пити чи ні, а тільки відчиняли загорожу, хльоскати батогом і гнали вузенькими провулками, де од густої куряви було так само тісно та задушно, як і од пітних, гарячих кінських боків. З часом спрага почала нагадувати про себе перед загальним водопоєм. Води в кориті часто не вистачало; щоб не цідити крізь зуби іржаву каламуть, Шептало й собі змушений був штовхатись і лізти наперед, у тісняву, ніби звичайний кінь»)
11) Ставлення Шептала до жартівливої бійки молодих кобилок. («Мало вас сьогодні ганяли,— злісно подумав білий кінь, відходячи вбік.— І як цей Степан терпить? Я навів би порядок. Водопій — то водопій, нічого витанцьовувати, ніби в цирку»)
12) Самотність Шептала у табуні. («Скільки потрібно було днів тихої, непомітної боротьби, поки Степан змирився, що Шептало йде на водопій трохи збоку, трохи позаду, ніби він зовсім не бригадний, а сам по собі. Ні, він не бунтував, не ліз під батіг, а тільки відставав щодня на півголови, на півкроку і озирався на конюха, вкладаючи в той погляд увесь розум білого коня: мовляв, ти ж знаєш, я не підведу»)
13) Уявлення білого коня про смерть. («А коли здохне, люди здернуть шкуру і закопають під ліском. Якось він сам возив туди одного гнідого, з-під попони стриміли червоні кіски ніг, а слідом бігли голодні пси і жадібно облизувались.»)
14) Згадки Шептала про свою матір, дитинство. («То було дитинство і пахло воно молоком та конюшиною. Потім вони до самого вечора паслись удвох на лісових галявинах та просіках і мати розповідала про гордих білий коней — його дідів та прадідів, що гарцювали на залитім різноколірними вогнями помості, і милуватись їхньою красою щовечора сходилися людські натовпи»)
15) Несподіванка для хлопця від білого коня. («Од того поблажливо зверхнього дотику його бридливо пересмикнуло і підняло. Білий кінь з нечуваною силою шарпнувся, вирвав кінець повода, дико звівся на задні ноги, біснувато стріляючи страшними, кривавими очима. Цієї хвилини він був справжнім білим конем, відваженим та відчайдушним, як його далекі предки... Шептало легко опустився на передні ноги, збив копитами сипкий пісок, перестрибнув рів і помчав через гусячу царину в лугову синь»)
16) Враження від волі. («Навколо шептала росла, ширилась аж до трав’яних, утаємничених обрії воля; воля пахла живою вільністю, міцним настоєм лугових трав і молодого сіна. Йому ще ніколи в житті не бігалося так легко. Втрапив на вкочену колісьми лугівку, копита відбивали чіткий ритм, і, роздратований тим ритмом, він навмисно прискорював біг, наздоганяючи самого себе та розсипаючи по крутій шиї густу білу гриву. Не було ні хомута, ні голобель, і ніхто не сіпав за віжки, вказуючи шлях.» «Неприємний спомин засмоктав у грудях: спека, вигоріле небо, шелест соломи по стерні, щем спини, скусаної ґедзями, косарі при обіді». «Ніколи досі і вже ніколи опісля білий кінь не відчував себе так близько і повно із стихією, течією — од трав’яних хвиль до білих громів у вишині. Вийшов на сизу піщану косу і, струсивши воду, відчув себе таким сильним, що знову заіржав, цього разу грізно та бойовито, перегукуючись з громами»)
18) Здивування Шептала від власного віддзеркалення у воді.(«...Побачив... себе — незвично білого, аж до щему в очах. Здивований, він перечекав, не рухаючись з місця, щоб не скаламутити води, поки небо знову засвітилось і знову побачив свою чисту, прекрасну білизну»)
19) Сум за Степаном. («"Степан справді буває дуже злий. Немов щось находить на нього, але з ким цього не трапляється, та ще при такій службі. Скільки нас на одні плечі! А хіба ці гніді, сірі, перисті, вороні, сиві розуміють?” Шепталові раптом закортіло почути Степанів голос, ласкаво ткнутися мордою в його замахорчені долоні, хай навіть ударить, висварить»)
20) Дорікання Степану. («Білому коневі бувало по-справжньому гірко, коли його зневажали та били, але незабаром у Шептала прокидалася в подібному випадку він дорікав собі за відсутність гордості, але тепер, серед пустинного темного лугу ця довірливість була бажана й приємна»)
21) Несподіване перетворення. («…черпнувсь у грязюку і покотився по дорожній хлюповці»)
Поставте завдання перед переглядом фрагмента
(Яким переді мною постане кінь Шептало в мультфільмі «Spirit»?)
(перегляд фрагмента з мультфільму «Spirit»)
[link]
14
