ЛІТЕРАТУРНО-МУЗИЧНА КОМПОЗИЦІЯ «ДОЛЯ КОБЗАРЯ»
Мета : Узагальнити матеріал про життєвий і творчий шлях геніального поета України Т.Г.Шевченка ; прищеплювати інтерес до української літератури; виховувати почуття національної самосвідомості,колективізму,патріотизму,повагу й шанобливе ставлення до поета Шевченка.
Звучить мелодія пісні «Реве та стогне Дніпр широкий…»
1-й читець
Щовесни,коли тануть сніги , І на рясті просяє веселка, Повні сили і живої снаги Ми вшановуємо пам'ять Шевченка.
2-й читець . Тарасові Григоровичу Шевченку,великому синові українського народу, який зупинив самознищення української нації,присвячується.
1-й читець. Тарас Шевченко – провісник нового життя,народний пророк, тита духу,перший,хто відверто закликав український народ:
…Вставайте.
Кайдани порвіте
І вражою злою кров'ю
Волю окропіте.
2-й читець. Коли характеризують народ,то передовсім називають найталановитіших,найкращих його представників. Україна – це Шевченко. У ньому – наша історія ,буття,наші болі й мрії.
Звучить пісня «Садок вишневий коло хати»
1-й читець.
В похилій хаті край села
Над ставом чистим і прозорим
Життя Тарасику дала
Кріпачка – мати,вбита горем.
Мати : Сину мій,прости,що доля твоя буде тяжкою,бо народжений ти невільником – кріпаком. Сину мій,моя дитино!Яким воно буде,твоє майбутнє?Чи матимеш кусень хліба,свою господу,стріху над головою?
2-й читець.
Та матір добрую мою
Ще молодую у могилу
Нужда та праця положила.
Входить стомлений Батько.
Батько : Синові Тарасу з мого хазяйства нічого не треба: він буде неабияким чоловіком: з його буде або щось дуже добре,або велике ледащо. Для його моє наслідство нічого не значить,або нічого не поможе.
1-й читець.
Там батько,плачучи з дітьми
(А ми малі були та голі)
Не витерпів лихої долі –
Умер на панщині!...А ми
Розлізлися межи людьми,
Мов мишенята.
2-й читець. Життя Тараса від народження було сповнене то горя,то поезії.
Життєву біду він знав не з чуток,а насправді : злидні переслідували і його,і все,що було йому близьке.
Тарас був допитливою дитиною. Його цікавила історія, минувшина. І він все хотів знати,і все хотів уміти.
Інсценізація уривка з твору С.Васильченка «В бур'янах»
Дійові особи : Дід, Яринка,Тарасик, Кобзар.
Дід, як древній дуб, - кремезний та міцний,іде рівною ходою,ноги впевнено ступають по закуреному шляху. Тарас весь час бігає то праворуч,то ліворуч,то в ярок подивиться,то в кущі залізе. За Дідом і Тарасом підтюпцем біжить маленька Яринка. Йдуть вони аж у Мотронинський монастир.
Тарасик: Діду,діду,що ви там усе шепочете?Розкажіть мені.
Дід: Як іду цими шляхами,так і згадую батька нашого Максима Залізняка,гайдамаків згадую. В оцих лісах вони збирались ,о тут панів проклятих били. Давно те було,як я ще молодим був. Ненависні пани ляські задумали нашу землю загарбати,всіх людей на свою віру навернути,всіх нас окатоличити. Знущалися – і сказати не можна як!Не стерпів народ,пішов у гайдамаки – боронити свій край.
Тарасик: А що далі було,діду?
Яринка: Кажіть,діду,хоч і страшно!Чогось так страшно…
Дід: У тому Мотронинському монастирі зібралися до Максима запорожці,посвятили ножі свої та пішли Чорним шляхом – панів бити. Отаке було!Хто тільки вмів сокиру підняти,всі до Залізняка-навіть жінки з рогачами в ліс до гайдамаків подалися.
Тарасик: А Гонту ви бачили?
Дід: Ні,синку,Гонти не бачив. Та кажуть,вірним побратимом був Максимові,за Вкраїну життя віддав…
Тарасик: А потім?
Дід: Що ж потім – зрадили гайдамаків. Цариця Катерина,її військо разом зі шляхтою задушили гайдамаків. Гонту скатували,язика йому одрізали,четвертували. Максима в Сибір заслали та пішли ловити гайдамаків по ярах та лісах,вішати,палити.
Тарасик: Жаль гайдамаків. Так, жаль(Витирає сльози)
Діду!Діду!Там кобзар!Ходімо!
Яринка: Дідусю!Попросіть,щоб заспівав!
Тарасик: Дідусю - кобзарику, заспівайте!
Дід: Заспівай, старий. Та добре заспівай про наших славних гайдамаків.
Кобзар усміхається, гладить рукою біляву Тарасову голову й співає пісню «Було колись в Україні». По закінченні пісні всі виходять.
Звучить пісня «Реве та стогне Дніпр широкий»
ІНСЦЕНІЗАЦІЯ УРИВКА З ТВОРУ «ТАРАСОВІ ШЛЯХИ» ОКСАНИ ІВАНЕНКО
Дійові особи: Тарас,Оксана
На сцену виходить хлопець,удягнений у полотняну сорочку,брили,постоли.
Тарас:
Мені тринадцятий минало,
Я пас ягнята за селом.
Чи то так сонечко сіяло,
Чи так мені чого було?
Мені так любо,любо стало,
Неначе в Бога…
(Сідає на край сцени.)
Як прийде Оксана,скажу «Ти моя зіронька».
Виходить дівчина у вишитій сорочці,боса,на голові стрічка.
Тарас (радіє): Ось, іди, Оксаночко, сюди, щось тобі скажу.
Оксана: Ну що?
Тарас: Та йди ближче. Оксана: Та й звідси почую.
Тарас: Знаєш, я кидаю дяка і йду в Лиснянку.
Оксана: А чого? Не помирили?
Тарас: Ні, не те: буду я учитися на маляра.
Оксана: О? Так уже годі на кобзаря – підеш на маляра.
Тарас: Років за два буду маляром!
Оксана: А що це таке маляр?
Тарас: Як що? Що схотів, те й намалював. Схотів – дерево, схотів – хату, а схотів – козака.
Оксана: Ти бач!Он воно що!
Тарас: Зароблю грошей - поставлю хату з віконцями. Віконниці розмалюю лілеями або барвінками,а на дверях…ех!Козака змалюю на стіні!Тебе змалюю і дивитимусь на тебе.
Оксана(підходить ближче,сідає):Таке вигадаєш! (Підсовується.)
Бідний ти,Тарасе,у тебе й сорочка не біла.
Тарас: А ти знаєш оту пісню «Ой зійди,зійди,зіронька моя вечірняя »?
Оксана (тихенько): Ну то й що?
Тарас: Зіронька,то це ти!
Оксана:Як це?Прирівняв!Чим же я до неї подібна?
Тарас: Гарна ти!Немає кращої за тебе!
Оксана: На всю Кирилівку?
Тарас: І на всю Кирилівку,і на весь білий світ!
Взявшись за руки,діти виходять. Звучить лірична мелодія.
1-й читець. Десять років неволі – солдатчини перетерпів Тарас у сухих казахських степах,у ненависних казармах,але переконань своїх не змінив. «Караюсь,мучуся,але не каюсь»,- таким було моральне кредо Шевченка.
У казематах батюшки-царя
Кайдани,шаленіючи,бряжчали,
Щоб заглушити пісню Кобзаря.
А пісня наростала у засланні,
А пісня грати розбивала вщент.
Правдивій пісні передзвін кайданів -
То тільки звичний акомпанемент.
(Виконує пісню «Зоре моя вечірняя».)
2-й читець. У далекому Казахстані він жив єдиною Україною,її долею,горем свого поневоленого люду.
Заросли шляхи тернами
На тую країну,
Мабуть, я її навіки,
Навіки покинув.
Мабуть, мені не вернутись
Ніколи додому?
Мабуть, мені доведеться
Читати самому
Оці думи? Боже милий!
…Серце холоне,
Як подумаю,що,може,
Мене похоронять
На чужині,-і ці думи
За мною сховають!...
І мене на Україні
Ніхто не згадає!
1-й читець. Життя нашого поета дивне. Слухаючи розповіді про нього,можна подумати ,що це легенди. Почалося все з любові до матері та батька й радісного,незважаючи на кріпацький стан,дитинства. Уже змалечку в Тараса проявилися зерна таланту, які потім зійшли буйною паросллю.
2-й читець. Найкращий і найцінніший скарб доля дала йому лише по смерті-невмирущу славу й усе розквітаючу радість,яку в мільйонах людських сердець знову збуджуватимуть його твори.
Зустріч із Шевченковими героями
На сцену виходить ПЕРЕБЕНДЯ З ХЛОПЧИКОМ-ПОВОДИРЕМ. Вони мовчки йдуть через сцену.
Читець
Перебендя старий,сліпий,
Хто його не знає?
Він усюди вештається
Та на кобзі грає.
А хто грає,того знають
І дякують люде;
Він їм тугу розганяє,
Хоть сам світом нудить.
Попідтинню сіромаха
І днює й ночує;
Нема йому в світі хати.
Недоля жартує
Над старою головою,
А йому байдуже!..
Сяде собі заспіває…
І серце не туже.
Перебендя сідає на ослінчик і співає пісню «Ой не шуми, луже». Виходить ЛІЛЕЯ в білій сорочці та з розпущеним волоссям.
Лілея:
За що мене,як росла я,
Люди не любили?
За що мене,як виросла,
Молодою вбили?
З дитиною на руках сценою проходить КАТЕРИНА.
Катерина(сама до себе):
Утік!..нема!Сина,сина
Батько одцурався!
Боже ти мій!..дитя моє!
Де дінусь з тобою?
Москалики!Голубчики!
Візьміть за собою…візьміть його..
Бо покину. Як батько покинув…
Виходить Наймичка.
Наймичка:
…А я ледве додибала
До вашої хати.
Не хотілось на чужині
Одній умирати!
Коли б Марка діждатися…
Та щось тяжко стало!
Заходить Марко.
Наймичка (до Марка):
…Марку!
Прости мене!Я каралась!
Весь вік в чужій хаті…
Прости мене,мій синочку!
Я…Я твоя мати…
1-й читець.
Скалічені старі руки
До Бога здіймала,
Свою долю проклинала,
Сина виглядала…
А у ночі розхристана
І простоволоса
Селом ходить-то співає,
То страшно голосить.
Козак (виходить)
Україно!Україно!
Серце моє,ненько!
Як згадаю твою долю,
Заплаче серденько.
(Йде до гурту)
Усі герої сідають чи стають біля портрета Шевченка.
2-й читець.
Слався,Тарасе великий,
Столунно, стосвітно.
Слався у душах і думах
На вільній землі.
Час тріумфальний стомовним
Гряде «Заповітом»-
Свято в родині твоїй немалій.
1-й читець.
Заповіт
Як умру, то поховайте
Мене на могилі,
Серед степу широкого,
На Вкраїні милій,
Щоб лани широкополі,
І Дніпро, і кручі
Було видно, було чути,
Як реве ревучий.
Як понесе з України
У синєє море
Кров ворожу... отоді я
І лани і гори —
Все покину і полину
До самого бога
Молитися... А до того —
Я не знаю бога.
Поховайте та вставайте.
Кайдани порвіте
І вражою злою кров'ю
Волю окропіте.
І мене в сім'ї великій,
В сім'ї вольній, новій
Не забудьте пом'янути
Незлим тихим словом.
1-й читець
Ми чуємо тебе,Кобзарю,крізь століття,
І голос твій нам душі окриляє.
Стає в новій красі,забувши лихоліття,
Твоя,Тарасе звільнена земля…
У росяні вінки заплетені суцвіття
До ніг тобі,титане,кладемо.
Ми чуємо тебе Кобзарю. Крізь століття.
Тебе своїм сучасником звемо.
Під звуки пісні «Реве та стогне Дніпр широкий» на сцену виходять усі учасники свята.
Народні прислів'я, приказки та частівки про Т.Г.Шевченка
Шевченко на Вкраїні - як Пушкін у Росії.
Шевченко народ захищав,а про себе забував.
Тараса думки будуть жити віки.
Хто Шевченка прочитав,той багатший серцем став…
Шевченко за народ бідував,бо з народу сам походжав.
Шевченко дужий був несилою,а словом мудрим.
Тарасів «Заповіт» облетів увесь світ.
Тарасів «Кобзар» - народу великий дар.
Цар Шевченка гноїв,та душі не зломив.
В наш чудовий час вічно житиме Тарас.
Пролунав Тарасів голос
Тай по всьому світі:
«Поховайте та вставайте,
Кайдани порвіте!»
Хвала і слава Кобзареві
Од роду й до роду,
Що сміливо кликав люд
Битись за свободу.
Розцвіте у щасті
Наша Україна,
Співай славу Кобзареві
Трудова родина.
Завжди й всюди був з народом,
Жив між кріпаками.
За те ж так він і карався
Лютими панами.
Мов троянда,розквітає
Вільна Україна.
Народ повік не забуде
Великого сина.
