Сценарій літературного – музичного свята,
присвяченого річниці з дня народження Т.Г.Шевченка
. «Вклонимося Кобзарю»
Мета: поглибити знання учнів про життєпис сина українського народу – Т.Г.Шевченка; спираючись на слово, домагатися розвитку не тільки інтелекту, а й душі; спонукати учнів до власної творчості; виховувати любов і повагу до спадщини, яку нам залишив поет, традицій нашого народу, бути справжнім патріотом України.
Святково прибраний зал: портрет Тараса Шевченка у рушнику, виставка творів Т.Шевченка; мультимедійна дошка з презентацією про життя і творчість Кобзаря; епіграф.
І мене в сім’ї, великій,
В сім’ї вольній, новій,
Не забудьте пом’янути
Незлим тихим словом
Т.Г. Шевченко
Перебіг свята
Ведучий: Щороку приходить до нас весна, а з нею – Шевченківські свята. І хоч минуло досить багато часу, народ пам´ятає, знає і шанує свого генія. Тож запрошуємо Вас на наше свято.
Ведучий 2: Хай палає свічка.
Хай палає,
Поєднає нас вона в цей час.
Друзів голоси нехай лунають,
Слово й музика нехай єднають нас. ( Запалює свічку біля портрета Шевченка.)
Учні читають вірші, приносять хліб-сіль та квіти до портрета Кобзаря.
Учень 1: Щовесни, коли тануть сніги
І на рясті засяє веселка,
Повні сил і живої снаги
Ми вшановуєм пам’ять Шевченка.
Учень 2: Ти, Тарасе, сьогодні
Нас зібрав докупи.
І зійшлися у цій залі
Шевченка онуки.
Учень 3: Ти зорею сіяєш у прийдешнім віку,
Сходиш хлібом духовним на яр-рушнику.
У розкриллі земних і заобрійних трас
Височієш над світом, великий Тарас.
Учень 4: Хліб і сіль тобі, Тарасе,
Сьогодні підносимо
Вшанувати цю гостинність
Оплесками просимо. … (Виносимо хліб-сіль, кладемо біля портрета)
Ведуча: 9 березня 1814 року
В похилій хаті край села.
Над ставом чистим і прозорим
Життя Тарасику дала
Кріпачка-мати, вбита горем.
Сценка «Малий Тарас із матір’ю»
Заходить жінка, одягнена в сільський одяг, несе запалену свічку, ставить її на столик біля портрета Т. Шевченка. До неї підходить хлопчик.
Хлопчик: Матусю, а правда, що небо на залізних стовпах
держиться?
Мати: Так, мій синочку, правда.
Жінка сідає на лаву, хлопчик біля неї, кладе голову на коліна матері, вона співає «Колискову».
Хлопчик: А чому так багато зірок на небі?
Мати: Це коли людина на світ приходить, Бог свічку запалює, і горить та свічка, поки людина не помре. А як помре, свічка гасне, зірочка падає. Бачив?
Хлопчик: Бачив, матусю, бачив… Матусечку, а чому одні зірочки ясні, великі, а другі ледь видно?
Мати: Бо коли людина зла, заздрісна, скупа, її свічка ледь-ледь тліє. А коли добра, любить людей, робить ім. добро, тоді свічечка такої людини світить ясно і світло це далеко видно.
Хлопчик: Матусю, я буду добрим. Я хочу, щоб моя свічечка світила найясніше.
Мати: Старайся, мій хлопчику (гладить його по голові).
Як гірко, як нестерпно жаль,
Що долі нам нема з тобою!
Ми вбогі, змучені раби,
Не маєм радісної днини,
Нам вік доводиться робить,
Не розгинаючи і спини.
Ведуча:Хлопчик ріс мовчазний, завжди чомусь замислений. Ніколи не тримався хати, а все тинявся десь по бур’янах, за що прозвали в сім`ї «малим приблудою».
Ведучий: Восьмилітнього Тараса батьки віддали до дяка «в науку». Дивна це була наука. П’яниця – дяк навчав дітей по церковних книгах. За найменшу провину карав своїх учнів різками. Будучи уже відомим поетом, Т.Шевченко згадував ту школу,куди привела його кріпацька доля.
Тарасик: Ти взяла мене маленького за руку
І хлопця в школу повела
До п’яного дяка в науку.
«Учись, серденько, і колись
З нас будуть люди»,- ти казала.
Ведуча: Та недовго тривала Тарасова «наука». Несподіване горе випало на долю маленького хлопчика. Замучена важкою працею, померла мати.
Тарасик: Там матір добрую мою
Ще молодою - у могилу
Нужда та праця положила.
Ведучий: Незадовго до смерті матері в 1825р. помер і батько. Смерть батька приголомшила малого Тараса.
Тарасик: Там батько, плачучи з дітьми
(А ми малі були та голі),
Не витерпів лихої долі,
Умер на панщині!.. А ми
Розлізлися межи людьми,
мов мишенята. Я до школи -
Носити воду школярам.
Ведуча: Тарас наймитує в школі, а потім наймається пасти громадську череду. Мине 20 років, і він з болем буде згадувати своє дитинство у вірші «Мені тринадцятий минало».
Інсценізація вірша «Мені тринадцятий минало».
Оксана:Чом же плачеш ти? Ох, дурненький Тарасе. Давай я сльози витру. Не сумуй, Тарасику, адже кажуть найкраще від усіх ти читаєш, найкраще за всіх ти співаєш, ще й, кажуть, малюєш. От виростеш і будеш малярем. Еге ж?
Тарас: Еге ж, малярем.
Оксана: І ти розмалюєш нашу хату.
Тарас: Еге ж. А всі кажуть, що я ледащо і ні на що не здатний.
Оксана: Дивись, де твої ягнята! Ой, бідні ягняточка, що чабан у них такий – вони ж пити хочуть!
Оксана: Ми вкупочці колись росли,
Маленькими собі любились.
А матері на нас дивились
Та говорили, що колись
Одружимо їх. Не вгадали.
Старі зарані повмирали,
А ми малими розійшлись
Та вже й не сходились ніколи.
Ведучий: Незважаючи на те, що народився поет в бідній кріпацькій сім´ї, і дитинство його було тяжким і безрадісним, малий Тарас ріс допитливим і розумним хлопчиком.
Перегляд презентації «Велика постать Кобзаря».
1 слайд
Ведучий: 9 березня 2014 року виповнилося 200 років від дня народження Тараса Шевченка – поета, художника, мислителя, палкого патріота України.
Ведуча: Він, для нашого народу – явище унікальне, неординарне. Тому все, що з ним пов’язане , дороге нам і рідне. То яким же був Тарас насправді?
2 слайд
Ведуча: Тарас Григорович народився 9 березня 1814 р. в селі Моринцях,Звенигородського повіту,Київської губернії,в сім’ї селянина-кріпака. Рано втративши матір,а потім і батька,він з дитинства зазнав багато горя,відчув на собі весь тягар кріпацтва.
3 слайд
Ведучий: Деякий час Шевченко був у навчанні дяка-вчителя на становищі школяра –“попихача”. Вже у ті роки в нього виявляється великий потяг до малювання. Після невдалих спроб знайти собі в сусідніх селах учителя малювання, Шевченко повертається до свого села і стає наймитом у попа.
Ведуча: Коли Шевченкові йшов п’ятнадцятий рік, його взяли за слугу-козачка до молодого пана Енгельгарда. Разом з паном Шевченко їде до Києва, а потім живе у Вільно і в 1831 р. приїжджає до Петербурга. На вісімнадцятому році життя Шевченка законтрактовано до цехового майстра живопису Ширяєва.
4 слайд
Ведучий: Випадково знайомиться він з художником Іваном Сошенком, а через нього – з відомими художниками й письменниками: Карлом Брюлловим, Євгеном Гребінкою та іншими.
5 слайд
Ведуча: 22 квітня 1838 року Шевченка викуплено у пана Енгельгарда за дві з половиною тисячі карбованців асигнаціями, які виручили за продаж з аукціону портрета Василя Жуковського роботи Карла Брюллова. Молодий художник стає вільним слухачем Академії мистецтв, одним з улюблених учнів і товаришів Брюллова.
6 слайд
Ведучий: Був середнього зросту, але міцної тілесної будови. У молодості Шевченко вдягався дуже модно. Про зачіску не вельми дбав. Голив вуса, але залишав негусті бакенбарди. Широкі плечі, широка талія й легка сутулість надавали його поставі особливого характеру.
Ведуча: Русявий. На перший погляд обличчя його видавалося звичайним, але кожного чарували невеликі, але виразні сірі очі , що світилися надзвичайним розумом і дивною добротою.
7 слайд
Ведучий: Ось як згадують про Шевченка сучасники: «Своєю простотою, сердечністю, однією своєю появою мимоволі прив’язував до себе всіх: від малого до великого…».
Ведуча: «Він був надзвичайно ласкавий, м’який і наївно довірливий до людей, в усіх він знаходив щось добре й захоплювався часто людьми, що не були його варті. Сам же він впливав на інших якось чарівливо, всі любили його, навіть слуги».
8 слайд
Ведучий: Свої поезії Шевченко писав з надзвичайною легкістю – наче жартома: міг не тільки слухати при цьому розмови присутніх, а й сам брати в них участь.
Ведуча: Він залишав по собі багату спадщину: сотні закінчених картин олією, сепією та аквареллю, близько тисячі троьхсот малюнків. Шевченко був віртуозом інтимного співу. Мав добрий слух, невеликий але гарний голос. Знав безліч українських пісень.
9 слайд
Ведучий: Друзями Шевченка були відомі культурні й мистецькі діячі Росії. Геніальний актор Щепкін настільки любив Шевченка, що сімдесятирічним спеціально приїхав на зустріч до Тараса Григоровича у Нижній Новгород. Для вже поважного старця це був справжній подвиг.
Ведучаа: Відомий історик Микола Костомаров, який був з поетом у близьких стосунках, під час похорону Шевченка почав промовляти, але, схвильований, заридав і пішов геть.
Ведучий: Шевченко був у дружніх стосунках з усією українською елітою – Кулішем і Гулаком-Артемовським, Гребінкою і Марком Вовчоком, Квіткою Основ’яненком і Максимовичем.
10 слайд
Ведуча: В Україні Шевченко мав таку велику популярність, що поміщики навперейми запрошували його в гості, а коли поет входив до зали, то всі присутні стовплювалися при вході.
Ведучий: Він був предметом загальної уваги і захоплення. Повертаючись пароплавом із заслання, недавній рядовий Шевченко мешкав у каюті самого пана капітана і був постійним гостем подорожуючих мільйонерів.
Ведуча: Уся петербурзька еліта: найславетніші вчені, письменники, політичні діячі, митці, артисти, модні красуні, аристократи, студенти, урядовці – всі вони строкатим і галасливим натовпом після заслання оточили Шевченка, не даючи йому ні відпочити, ні зайнятися своїми справами. Його мало не носили на руках.
11 слайд
Ведучий:про своє фізичне здоров’я Шевченко дбав мало. А воно було дуже надірваним ще в часи заслання. Уже наприкінці вересня 1860 року стало помітно,що поет вельми хворий. Однак він про це нікому не говорив і весь віддавався праці. Лише двадцять третього листопада поскаржився лікарю на біль у грудях.
Ведуча: діагноз лікарів був невтішним: водяна хвороба. Останні дні Шевченко провів у великих муках. Проте жоден стогін не вирвався з його грудей. Поет лише стискав зуби, виривав ними вуса, давлячи в собі болі, що його мучили.
Ведучий: У неділю десятого березня о п’ятій ранку, зійшовши по сходах до майстерні, він охнув і впав. Так перестало битися серце Тараса Шевченка.
Разом: Кріпак із кріпаків, геній із геніїв – це він дочасно віддав своє життя, аби неправда і сваволя, кривда і глум над чесною людиною ніколи не приходила на нашу землю.
Ведучий: Усна народна творчість була і є тим джерелом, звідки черпали творче натхнення письменники всіх часів і народів. Саме на ґрунті народної пісні і думи виріс поетичний геній Шевченка.
Ведуча: Тарас Григорович починав свою творчість із балад, використовуючи в них багатющий матеріал фольклору.Це балади «Утоплена», «Лілея», «Русалка», а найпершою була балада «Причинна». Вступ до цієї балади так полюбився простому людові, що став піснею.
Звучить пісня «Реве та стогне Дніпр широкий» у виконанні учнів 8 класу.
Ведуча: Незважаючи на тяжку долю, на усе те страшне, що довелося поетові побачити і пережити, ніколи Шевченка не залишала надія на краще.
Сценка "Три долi"
Поет: Доле, де ти! Доле, де ти!? Нема нiякої... Коли доброї жаль, Боже, То дай злої, злої! Доле, де ти! Доле, де ти!? (входять три долi. 1 - повсякденне селянське вбрання; 2 - панське вбрання; 3 - святкове дiвоче вбрання)
Поет:
Для кого я пишу , для чого, За що Україну люблю? Чи варт вона вогню святого?
1 доля:
Тарасе, Тарасе! Втратив ти свою селянську долю! Забув призначення свое сiяти та жати, вiдбився од роду!
Умер би, орючи, на нивi,
Нiчого б на свiтi не знав.
Не був би в свiтi юродивим,
Людей i бога не прокляв!
Поет:
Брешеш, не забув я роду свого, та в ярмi ходить не можу i не хочу! Рiд мiй козацький завжди зi мною. Доля батькiв, братiв, сестер...
Менi аж страшно, як згадаю
Оту хатину край села...
В тiм гаю,
У тiй хатинi, у раю,
Я бачив пекло, там неволя!
2 доля:
Художник Шевченко! Что сделали вы со своей судьбой!? Как улыбалась вам фортуна. Такой многообещаюший художник! Такой талант! Ну к чему Вам эти малоросийские стишки, неблагодарный! Вы сами погубили свою судьбу. И для чего так старались Брюллов, Жуковский, Сошенко, Венецианов?
Поет:
Нiколи не забуду я радiсного дня визволення! 22 квiтня 1838 року; нiколи не забуду й того, що зробили для мене добрi моi товаришi. Але народ мiй , брати моi, сестри моi все ще лишалися рабами. Украiна моя була в ярмi, i це не давало менi права бути щасливим. Так, мене захопило свiтське життя, театри, бали, вiдчуття свободи, але передi мною завжди стояла злиденна моя Україна.
Словом я возвеличив
отих малих рабiв нiмих
i на сторожi коло них
поставив слово.
3 доля:
Ну що б, здавалося, слова...
Слова та голос - бiльш нiчого.
А серце б'ється-ожива,
Як їх почує!.. Знать од Бога
I голос той, i тi слова
iдуть мiж люде.
Тарасе! Батьку мiй, брате мiй, сину мiй! Я твоя доля, Безталанна твоя Україна! Без тебе була я безголоса! Ти дав менi слово. Дав вiру у майбутнє.
Буде бите царями сiянеє жито,
А люди виростуть!
I на оновленiй землi
Врага не буде, супостата,
А буде син, i буде мати,
i будуть люди на землi.
Бере 3 долю за руку, виходять вперед.
Поет:
Ти не лукавила зо мною,
ти другом, братом i сестрою
сiромi стала.
Ми не лукавили з тобою,
Ми просто йшли; у нас нема
Зерна неправди за собою.
Ходiмо ж, доленько моя!
Мiй друже вбогий, нелукавий!
Ходiмо дальше, дальше слава,
А слава - заповiдь моя!
Ведучий: Доля України, її історія завжди хвилювала Великого Кобзаря, він хотів, щоб прийдешні покоління не забували, чиїх батьків вони діти, пам’ятали звичаї і традиції свого народу. Тарас Шевченко вірив у краще майбутнє свого краю.
Пісня «Моя Україна», танок з рушниками.
Завершення свята.
Ведучий: Шевченкова поезія давно стала найважливішим і нетлінним складником духовного єства українського народу. Шевченко – це не тільки те, що вивчають, а й те чим живуть. У чому черпають сили і надії. У глибини майбутнього слав Шевченко свої непохитні заповіти синам рідної землі, і серед цих заповітів перший і останній:
Свою Україну любіть,
Любіть її... Во время люте,
В остатню тяжкую минуту
За неї Господа моліть.
Ведучий: Між берегами вічності клекоче час,
Дзвенить нового дня весела повінь.
Живуть, Тарасе, рідний, поміж нас
І голос твій, і пензель твій, і Слово.
«Твої думки, діла і заповіти –
Як вічне світло, як весняні квіті
Цвітуть, живуть
І будуть вічно жити».
