Донецька загальноосвітня школа I-III ступенів № 63 [pic]
Підготувала і провела:
Погребенко Н.М.,
вчитель української
мови та літератури
2011р.
[pic]
[pic]
Ні, промінь той іще не згас, що запалив в душі Тарас
Учитель.В історії назавжди лишаються імена, які з гордістю вимовляє,пам’ятає і шанує людство. До них належить і ім’я великого українського поета Тараса Григоровича Шевченка. Увесь свій могутній талант він присвятив служінню народові. Тому 9 березня ми вшановуємо його пам’яті. На всіх континентах звучить його слово, на всіх континентах зведено пам'ятники Кобзарю.
(Звучить пісня В. Зінкевича «Шлях до Тараса» На приспіві після другого куплета звучать слова з мікрофона на фоні музики (після слів: «Я не один іду до нього...» )В цей час іде перегляд презентації «Пам’ятники Т.Г.Шевченку»)
Через мікрофон:
Він зорею сіяє в прийдешнім віку
Сходить хлібом духовним на яр-рушнику,
У розкриллі зелених і заобрійних трас
Височіє над світом великий Тарас
Знову звучить пісня. На останніх словах виходить двоє ведучих.
1-й ведучий.
Слухайте, слухайте голос,
Голос безсмертний Тараса!
Він — наша гордість і слава
Рідного слова окраса!
2-й ведучий.
ГІісня його невмируща
Рідного слова окраса,
Слухайте, слухайте голос,
Голос безсмертний Тараса!
1-й ведучий.
Слухайте, слухайте слово,
Слово живе Кобзаря!
Лине воно над світом —
За океани, моря.
2-й ведучий.
Він заповів нам житии
У вільній, новій Україні!
1-й ведучий.
Він заповів любити
Ниви свої і гаї!
2-й ведучий.
Він заповів не забути
У вільній сім'ї співця!
1-й ведучий. Голос поета віщий.
Разом. В наші ввійшов серця!
[pic]
Звучить мелодія. Під музику виходять шість дівчат-муз.
1-а муза.
Кобзарем його ми звемо
Так від роду і до роду.
Кожен вірш свій і поему
Він присвячував народу
2-а муза.
Чисту матір і дитину
Він прославив серцем чистим,
Всю осяяв Україну
Поглядом він променистим.
3-я муза.
Ось чому в сім'ї великій,
У цвіту садів прекрасних
Буде жити він навіки,
Як безсмертний наш сучасник
4-а муза.
В похилій хаті, край села
Над ставом, чистим і прозорим,
Життя Тарасику дала
Кріпачка-мати
Вбита горем.
(Музи непомітно відходять у глибину сцени. Виходить мати.)
Мати.
[pic]
Як гірко, як нестерпно жаль
Що долі в нас нема з тобою...
Ми вбогі, змучені раби.
Не знаєм радісної днини,
Нам вік доводиться терпіть
Не розгинать своєї спини.
Промовиш слово — і нагай
Над головою люто свисне,
І так усюди — з краю в край
— Панує рабство ненависне,'
Росте неправда на землі
Згорьованій, сльозами вмитій.
О, любі діточки малі,
Одні залишитесь на світі.
Ну хто замінить вам мене,
Рожеві квіти нещасливі,
Коли безжальна смерть зітне
Мене на довгій панській ниві?
Мати цілує Тарасика в голову і йде.
Тарас.
Там матір добрую мою,
Ще молодую, у могилу
Нужда та праця положила.
Там батько, плачучи з дітьми
(А ми малі були і голі),
Не витерпів лихої долі,
Умер на панщині! А ми
Розлізлися межи людьми,
Мов мишенята...
(На сцені з’являється молодий Шевченко (його оточують музи). Він читає «Мені тринадцятий минало». Шевченкоіде в один бік сцени, а з іншого виходить маленький Тарас з Оксаною.)
Сцена «Тарас і Оксана»
Тарас. Ти у вінку найкраща у світі! Найкраща за всіх панянок.А я тобі чобітки стравлю з срібними підківками.
Оксана. Срібними?
Тарас. І золотими дзвіночками на закаблучках!
Оксана. Ще ні в кого таких не було.
Тарас. А в тебе будуть.
Оксана. За що ж справимо?
Тарас. Одіб’ємось від злиднів. Тоді й усе буде. І по дзвіночках угадаю – ти йдеш.
Оксана. Я без тебе – нікуди.
Тарас. А як до пана покличуть?
Оксана. Не піду, хоч убий – не піду!
Тарас. І я не віддам тебе нікому! А коли що – ріжу сокирою!
Оксана. А я втечу до тебе, звідки завгодно.
Тарас. А як закують?
Оксана. Мій вінок до тебе припливе.
Тарас. Оксано, не кажи цього, може, й річки туди не буде. Оксана. Докотиться через гори, байраки, долини.
Тарас і Оксана виходять.
[pic]
Шевченко (молодий).
Ми вкупочці колись росли,
Маленькими собі любились,
А матері на нас дивились
Та говорили, що колись
Одружимо їх. Не вгадали,
Старі зарані повмирали,
А ми малими розійшлись,
Та вже й не сходились ніколи.
5-а муза.
...Помандрувала
Ота Оксаночка в поход
За москалями та й пропала.
1-а муза.
Вернулась, правда, через год
Та що з того. З байстрям
вернулась. Острижена.
(Музи покривають голови хустками.)
2-а муза.
Було, вночі
Сидить під тином, мов зозуля,
Та кукає або кричить,
Або тихесянько співає
Та ніби коси розплітає.
3-я муза. [pic]
А потім знов кудись пішла.
Ніхто не знає, де поділась.
Занапастилась, одуріла.
Шевченко
Минаючи убогі села,
Я думав: де ж я прихилюсь?
І де подінуся на світі?
«Поставлю хату і кімнату,
Садок-райочик насаджу,
Посиджу я і походжу
В своїй маленькій благодаті
Та в однині-самотині
В садочку буду спочивати.
Присняться діточки мені,
Веселая присниться мати...Та ба!
1-а муза
Нема кому привітати
Ні з ким пожуритись, —
Треба було б молодому,
Треба одружитись.
2-а муза.
Минулися молоді веселії літа,
Немає з ким остиглого
Серденька загріти.
3-я муза
Нема кому зустрінути,
Затопити хату,
Нема кому води тії
Каліці подати.
(Звучить пісня «Думи мої...». На фоні фонограми Шевченко читає. ) Шевченко.
Думи мої, думи мої, Думи мої, думи мої,
Ви мої єдині! Лихо мені з вами,
Не кидайте хоч ви мене Нащо стали на папері
При лихій годині. Сумними рядами?
(Шевченко підходить повільно до столика, бере гусяче перо, сідає і пише. Звучить фонограма «Думи мої...».)
5-а муза
.
Катерина, Оксана, Марина, Божевільна від горя Сова.
І задума, як темна хмарина.
На високе чоло неплива.
6-а муза.
О поете, великий пророче!
Скільки сил ти віддав у житті,
Захищаючи долю жіночу, —
І завжди в самоті, в самоті...
(Продовжує звучати фонограма «Думи мої», Шевченко, задуманий, виходить, музи теж. Виходять нові музи. Звучить пісня «Реве та стогне Дніпр широкий».)
1-а муза.
...Під горою
Біля того гаю,
Що чорніє під горою,
Щось біле блукає.
( У довгій білій сорочці з розпущеним волоссям виходить дівчина-причинна. Іде, похитується.) [pic]
Причинна.
Так ворожка поробила,
Щоб менше скучала
Щоб, бач, ходя опівночі,
Спала й виглядала
Козаченька молодого,
Що торік покинув.
Обіщався вернутися,
Та, мабуть, й згинув. (Зажурено сідає.)
2-а муза.
Вона все ходить,
З уст — ні пари,
Широкий Дніпр не гомонить —
Аж гульк — з Дніпра повиринали
Малії діти, сміючись...
(Вибігають малі дівчати з розпущеним волоссям, у зелених платтях і віночках.Русалки танцюють і промовляють:)
1ходімо гріться!
2Зійшов вже місяць!
3Місяченьку, наш голубоньку! Ходи до нас вечеряти!
4Он щось ходить! Он під дубом Щось там робить!
5Ух, ух! Солом'яний дух!
6Мене мати породила,
Нехрещену положила!
(Русалки кружляють навколо причинної, тягнуть її за собою. Тихенько, без слів лунає мелодія «По діброві вітер віє».)
[pic]
3-я муза.
Полюбила чорнобрива
Козака дівчина.
Полюбила — не спинила,
Пішов — та й загинув...
Пішла вночі до ворожки,
Щоб поворожити
Чи довго їй на сім світі
Без милого жити?
4-а муза.
Пішла, вмилась, напилася,
Мов не своя стала,
Вдруге, втретє, та, мов сонна,
В степу заспівала.
5- а муза.
Зілля дива наробило,
Тополею стала.
Не вернулася додому,
Не діждала пари.
Тонка, тонка та висока,
До самої хмари.
Плавай, плавай,лебедонько.
По синьому морю.
Рости, рости, тополенько,
Все вгору та вгору.
6-а муза.
Реве, стогне хуртовина,
Котить, верне полем;
Стоїть Катря серед поля,
Дала сльозам волю.
Утомилась заверюха,
Де-де позіхає…
Ще б плакала Катерина,
Та сліз більш немає… [pic]
(Заходить Катерина з дитиною на
руках.)
Катерина.
Ходімо, сину, смеркається...
Коли пустять в хату;
А не пустять, то й надворі
Будемо ночувати.
Під хатою заночуємо,
Сину мій, Іване!
Де ж ти будеш ночувати
Як мене не стане?
З собаками, мій синочку,
Лишайся надвор… (Повільно йде.)
1-а муза.
Бреде в латаній свитині
Чи покритка, а чи вдова,
Щось тихо промовля дитині,
У сповиточку зігріва.
Катерина.
Не плач, сину,
Моє лихо. Що буде, те й буде...
Піду далі, більш ходила,
А, може, й зустріну...
Оддам тебе, мій синочку,
А сама загину. ( Відходить зі сцени.)
1-а муза.
Іде по розбитім шляху
З дитям на руках Катерина...
Де щастя, де долю знайде?
Чи їй ще далеко до цілі?
І б'ються жорстокі вітр
У очі її занімілі.
Катерина.
Мій батечку, мій братику!
Хоч ти не цурайся!
Наймичкою тобі стану,
З другою кохайся....
З цілим світом...
Я забуду,
Що колись кохалась,
Що од тебе сина мала,
Покриткою стала.
Покриткою... який сором!
І за що я гину?
Покинь мене, забудь мене,
Та не кидай сина!
Ось де воно, подивися!
Де ти? Заховався! Утік! Нема!
Сина, сина батько одцурався!.
3-я муза.
У неділю вранці-рано [pic]
Поле вкрилося туманом;
У тумані на могилі,
Як тополя, похилилась
Молодиця молодая.
Щось до лона пригортає
Та з туманом розмовляє.
(З'являється Ганна.)
Ганна.
Ой тумане, тумане, —
Мій латаний талане,
Чому мене не сховаєш
Отут серед лану?
Чому мене не задавиш?
У землю не вдавиш?
Чому мені злої долі,
Чом віку не збавиш?
Ні, не дави, туманочку!
Сховай тілько в полі,
Щоб ніхто не знав, не бачив
Моєї недолі...
(Звучить мелодія «Алилуя» з Божественної Літургії.)
Я не одна — єсть у мене... І батько, і мати...
Єсть у мене, туманочку,туманочку, брате!
Дитя моє! Мій синочку,
Нехрещений сину,
Не я тебе хреститиму
На лиху годину!
Чужі люди хреститимуть,
Я не буду знати, як і зовуть...
Дитя моє! Я була багата...
Не лай мене, молитимусь,
Із самого неба
Долю виплачу сльозами
І пошлю до тебе.
(Кладе дитя коло тину і йде. Продовжує звучати Божествена Літургія.)
4-а муза
Аж три пари на радощах,
Кумів назбирали,
Та ввечері й охрестили,
І Марком назвали.
Минає рік, росте Марко...
Аж ось чорноброва
Та молода, білолиця
На той хутір благодатний
У найми проситься...
5-а муза.
Прийняли...
Молодиця рада та весела...
І у хаті, і на дворі, і коло скотини,
І ввечері, і вдосвіта;
А коло дитини...
Так і пада, ніби мати...
Не зна Марко, чого вона так його цілує —
Сама не з "їсть і недоп'є,
Його нагодує.
Вранці Марко до наймички
Ручки простягає
І мамою невсипущу Ганну величає..
Не зна Марко, росте собі,
Росте, виростає...
6-а муза
Чимало літ перевернулось,
Води чимало утекло
І в хутір лихо завернуло,
І сліз чимало принесло.
1-а муза.
Занедужала небога.
Уже й причащали,
Й малосвятіє служили, —
Ні, не помагало...
Катерина коло неї днює і ночує,
А тим часом сичі вночі
Недобре віщують!
(На сцені Катерина (дружина Марка), хвора Ганна лежить Ганно, (ледве підвівшись).
Ганна. Доню, Катерино!
Чи ще Марко не приїхав?
Ой, якби я знала,
Що діждуся, що побачу.
То ще б підождала.
[pic]
(Чути шум за сценою.)
Ганна (радісно).
Чи ти чуєш, Катерино?
Біжи зустрічати!
Уже прийшов! Біжи швидше!
Швидше веди в хату!
(Заходить Марко. Ганна шепне.)
Слава Богу! Слава Богу!
Ходи сюди, не лякайся…
Вийде, Катре, з хати.
Я щось мою розпитати,
Дещо розказати.
(Катря виходить, Матко підходить до Ганни.)
Марку! Подивися,
Подивися ти на мене,
Бач, як я змарніла?
Я… не Ганна, не наймичка
Я… прости мене!
Я караюсь
Весь вік в чужій хаті…
Прости мене, мій синочку!
Я… Я… твоя мати…
(Пісня «Учіться, брати мої». Виходить Шевченко і музи,вони його оточують. На перших словах Шевченка виходять всі учасники.)
Шевченко
О, скільки вас встає переді мною!
Вогнем і сном,любов’ю і луною
Життя мого бентежного.
Я-теж частина ваша,
Іскра з пожеж.
О, серце чуйне, серце вбоге,
Добром налите в час біди,
Не обійди людські тривоги
І правду цю не обійди!
Моя Україно!
Не відчай, не біль, не крик,
А щедру віру я понесу
В годину сіру.
Мені однаково,
Чи буду я жить в Україні, чи ні,
Чи хто згадає, чи забуде
Мене колись на чужині...
1-а муза. Світе наш, Кобзарю нездоланний!
2-а муза. Сонце наше над усі світи!
3-я муза. Поможи народові в єднанні!
4-а муза. Поможи нам волю зберегти!
5-а муза. Віро наша, зіслана від Бога!
6-а муза.
Правдо наша, совісте жива!
Ти зумів кайдани тьми розкути,
Вклавши душу у святі слова!
Слово наше, зіслане від Бога,
Правдо наша в здобутті мети!
Нелегка, Кобзарю, в нас дорога,
Поможи нам з неї не зійти !
1 ведучий.
[pic]
Над широким Дніпром
У промінні блакить
1 висока, і тиха могила.
В тій могилі співець
Незабутній лежить,
Що народу віддав свої сили.
2 –й ведучий.
Що народу віддав своє серце й пісні
Свої мрії про зорі досвітні...
А навколо лани вдалині, вдалині
Розлетілись, як птиці блакитні!
1-й ведучий.
На могилу приносять розкішні вінки
З пишних квітів-садів України
Кароокі дівчата, стрункі юнаки -
І всміхаються гори й долини.
2-й ведучий.
І щасливий Дніпро зустрічає дідів
І жінок — Батьківщини окрасу.
І гримить «Заповіту» безсмертного спів.
На високій могилі Тараса.
(Звучить «Заповіт» весь зал співає (або просто стоїть) На словах: «І мене в сім'ї великій, — через мікрофон звучать слова.)
Шевченко іде по світу
І ніколи не зміліє повноводна річка шани і любові до поета.
Ніколи не згасне Прометеїв вогонь Кобзаря, котрий підхоплюють все нові й нові молоді руки й серця, щоб передати наступним поколінням
Шевченко наш.
Він для усіх століть,
Як Прометей для України,
Візьмімо його вогню!
Хоч крихітку візьмімо,
І нас вже не поставлять на коліна!
Далі звучить «Заповіт»
[pic]
15
