МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ УКРАЇНИ

ПЕТРОВСЬКИЙ ВІДДІЛ ОСВІТИ

НВК ”ДИТСАДОК № 386 – ЗОШ №114”

[pic]

[pic]

10 клас

Гуманітарний цикл

Підготувала Гаврилова Л.П.

Мета. Через художнє слово поетеси розкрити духовне багатство й велич українського народу; ввести учнів у чарівний світ лірики Лесі Українки; допомогти зрозуміти сердцем мужню й оптимістичну музу доньки Прометея, славної Українки – Лариси Петрівни Косач.

Обладнання. Вивіска «Літературне кафе». Багато довкола квітів (бажано троянди і конвалії – улюблені квіти поетеси). Запалені свічі. У їх сяйві – портрет Лесі Українки.

Епіграф:

Ні! Я жива! Я буду вічно жити!

Я в серці маю те, що не вмирає.

Учитель. Сьогоднішня зустріч – незвичайна і почесна, бо і постать перед нами незвичайна, виняткова навіть серед рівних їй за геніальністю.

Можна з певністю сказати: такої цільної натури, тонкої і чистої душі, як у Лесі Українки, не часто можна зустріти серед відомих письменників.

Щоб говорити про таку людину, треба бути уважним до кожного слова, пильним до кожної фрази, щоб ніщо не порушувало правди, не падало тінню на цей чарівний благородний образ.

Найменший фальшивий штрих на цьому чистому образі чорнітиме плямою.

Хлопець. Леся не раз казала, що не годиться афішувати життя поета. Не поділяла думки, ніби для розуміння творів треба знати життєпис автора.

Леся. Не знаю, як для кого, а для мене та хвилина, коли б я побачила свою докладну біографію у друку, була б найприкрішою хвилиною мого життя, дарма що в моїй біографії не знайшлося б нічого ні особливо цікавого для людей, ні надто ганебного для мене самої.

Хлопець. Що ж, її життя нині належить уже історії. Історії належить і все те, що не бажала вона виставляти на розпутті велелюдним на осуд, на поталу. Все ж те, що створив її великий дух, її поетичний геній – все воно живе сьогодні, житиме завтра і вічно.

Дівчина. (мелодія I) (вірш «Дещо про біль»).

«I ви, не бійтесь мені завдати болю,

я звикла приймати чужі болі і жалі…»

(З листа до Ольги Кобилянської

від 29-30 травня 1899 року)

I все-таки біймось завдати їй болю,

Бо ж потім собі не пробачимо

У світ її слова ввійдімо з любов΄ю.

З чуттями й думками гарячими.

Відкриймо їй сердце відверте і чисте,

Відкриймо їй душу незаспану.

Вчитаймось у Лесине слово іскристе

Очима живими та ясними.

Вчитаймось. Зуміймо з своєю журбою

Бодай на частину розстатися.

Та Лесиним словом, та Лесиним болем

Не біймось, не біймось пройнятися.

Хлопець. Вона жодого дня не сиділа за партою, не відповідала біля дошки, не бігала з ровесниками гучними коридорами.

Дівчина.(мелодія II) З ранніх літ сприятливе середовище впливало на здібності дівчинки.

Хлопець. Середовище, в якому вона зростала і виховувалась – рід демократично настроєної інтелігенції.

Дівчина. Дід, Яков Драгоманов, - декабрист.

Хлопець. Тітки по батькові зв΄язані з народовольцями.

Дівчина. Дядько по матері Михайло Драгоманов – політичний емігрант – продовжував справу, почату Герценом.

Хлопець. Батько Петро Антонович – учасник студентських революційних гуртків, юрист, громадський і літературний діяч.

Дівчина. Мати Ольга Петрівна Косач – дитяча поетеса Олена Пчілка.

Хлопець. Але найголовніше – національний дух родини, свідоме виховання таланту.

Дівчина. Близькі Лесі окреслюють цілу епоху в нашій культурі.

Хлопець. Та все ж початком усього була мати. Будучи ще зовсім молодою дівчиною, Олена Пчілка твердо вирішила, що народжені нею діти розмовлятимуть по-українськи, будуть залучені до народної культури. Леся знала понад 10 мов.

Олена Пчілка. Не знаю, чи стала б Леся українською поетесою, коли б не я… Від батька вона не могла навчитися мови, бо він не говорив нею. Я робила так, щоб мова народу була моїм дітям найближчою. Можу з гордістю сказати, що Лесю Українку створила я. Я дала їй все – талант, освіту, літературну долю, придумала для неї псевдонім… Ось тільки щастя я їй не дала.

Хлопець. Не менший від материного був вплив дядька Михайла Драгоманова.

Михайло Драгоманов. Домову дітвору поцілуй за дядька, який мусить бути для неї міфом, бо я й тебе реально можу вообразити , як ти сидиш на яблуні та говориш: «А я на дереві!» А ти, бач, уже на Пегасі.

Леся. Мені легко було вийти на літературний шлях, бо я з літературної родини походжу, але від того не менше кололи мене поетичні терни.

Дівчина. (мелодія III)

«Завжди терновий вінець

Буде кращий, ніж царська корона.

Завжди величніша путь

На Голгофу, ніж хід тріумфальний.

Так одвідку було

Й так воно буде довіку,

Поки житимуть люди

і поки ростимуть терни.

Хлопець. В 4 роки Леся уже читала, в 5 – грала на фортепіано і пробувала творити власну музику, а пізніше не раз тяжко зітхала, говорячи, що тяжка недуга не дала їй можливості стати композитором.

Дївчина. Олена Пчілка збирала зразки народних вишивок, і мале біляве дівча не тільки милувалося красою узорів, а й у 8 років виконала майже непосильну для того віку роботу: вимережило батькову сорочку.

Хлопець. Сім΄я Косачів була великою, але жила в достатку. Усього Леся мала двох братів і три сестри. Батько займався громадською діяльністю, навіть їздили на всесвітню виставку в Париж, тому дітей часто залишали під опікою родичів.

Дівчина. Лесі дуже подобалося жити в Олени Косач, тітки по батькові, яку в 1879 році за революційну пропаганду було заарештовано й вислано в Оленецьку губернію на 5 років. Судове звинувачення звучало досить серйозно: Олені приписували спробу замаху на шефа жандармерії Дрентельна. Перший Лесин вірш (9 річної дівчини) якраз і присвячений тітці Єлі, енергійній, завзятій, добрій, справедливій..

Дівчина (мелодія IV). Читає вірш «Надія».

Хлопець. Ще одна рідна тітка, Олекандра Косач-Шимановська, дружина політичного в΄язня, вчила Лесю гри на фортепіано, добре знала історію й літературу.

«Забуті слова»

Недарма малі Косачі, наслухавшись тітчиних оповідей, гралися у видумані ними ігри за літературними мотивами: «Юнак та біла Віла», «Iлліада», «Одісея». Лесю найчастіше обирали Андромахою чи Жанною Д΄Арк, Касандрою. Безпомильна дитяча інтуїція вгадувала в маленькій дівчинці велику людину.

(Грецькі мелодії. Інсценування уривків

з драми «Кассандра» (I дія, VIII дія))

Дівчина. Для найстаршого сина Михайла та молодшої від нього лише на півтора року Лесі батьки найняли приватних вчителів, які у Києві, де якийсь час жила Олена Пчілка з дітьми, вчили їх за програмою чоловічої гімназії.

Хлопець. В цей час Леся грала на фортепіано під керівництвом дружини М. Лисенка Ольги Деконор.

Дівчина. 1881 року Леся сильно застудилася (мелодія V). Пішла подивитися, як святять воду на річці Стир і в неї промокли і дуже промерзли ноги. Скоро заслабла, так сильно почала боліти права нога, що вона, незважаючи на те, що й тоді вже була дуже терпляча, аж плакала від болю.

Дівчина. «Як дитиною бувало»Читає I, II строфу.

Леся. III, IV строфу читає.

Хлопець. Од тої пори треба датувати початок Лесиної (мелодія VI), як вона сама, жартуючи, називала (мала настільки сильну волю, що могла жартувати із таких речей) «тридцятилітньої війни» з туберкульозом.

Дівчина. Леся довго не переставала грати на фортепіано, хоч ліва рука була деформована і трохи менша за праву. Але як тільки рука дозволяла, Леся сідала за інструмент, торкала хворими пальцями слухняні клавіші (мелодія VII) – і з-під них зринали чудодійні звуки. (Лунають звуки фортепіано).

Дівчина. Читає вірш «Стояла я і слухала весну».

Дівчина. Читає вірш «Нічка тиха і темна була».

Дівчина. Читає вірш «Знов весна і знов надії»

Дівчина. Хвора дочка викликала глибоку тривогу матері. Улюблениця батька, Леся ставала улюбленицею і матері, хоч колись Олена Пчілка не дуже раділа навіть її народженню, весь час повторювала, що Леся не красива. Мати допомогла дочці вивчити французьку та німецьку мови, заохотила до творчості.

Хлопець. При сприянні матері у 1884 році восени у Львівському журналі «Зоря» з΄явилася перша Лесина публікація – вірш «Конвалія» (дівчина читає).

Хлопець. А наше знайомство з Лесею Українкою сталося ще в початкових класах.

Дівчина читає вірш «Мамо, іде вже зима…»

Хлопець. А потім була «Колискова», яку Леся написала, коли їй було 19 років. «Колискову» написала жінка, в якої ніколи не було дітей. Послухаймо.

Дівчина читає «Колискову».

Хлопець. Чи думала вона у свої 19, що так ніколи і не звідає щастя материнства?

Хлопець. Адже наступні роки стали літами великих Лесиних страждань. Хвороба прогресувала, вражала суглоби правої ноги.

Дівчина читає вірш «Горить моє серце, його запалила».

Хлопець. Для лікування потребувалися все нові та нові кошти.

Хлопець. Мати возила дівчину в Київ до професора О. Рінека., який раніше оперував Лесі ліву руку, видаливши уражені туберкульозом кістки.

Дівчина. Через рік хвора побувала у Варшаві, та лікарі відмовились робити операцію, тільки виготовили протез для ноги, який давав можливість ходити їй без сторонньої допомоги.

Хлопець. Влітку 1888 року батько повіз Лесю на лікування в Одесу.

Дівчина. У 1890 році Леся лікується в Берліні.

Леся. Тепер я на який час покинула перекладати: нехай-но ще дещо своє покінчу, а то так, бідна, поневіряється. От не знаю, чи дадуть то мені німці писати в клініці, - певне, не дадуть! Буде шкода, бо тоді не стане моєї першої розваги. Ще теж мені буде жаль немалий, що не чутиму довго ніякої музики і сама не гратиму, се для мене покута чиста. Мені часом здається, що з мене вийшов би далеко кращий музика, ніж поет, та тільки біда, що «натура утяла мені кепський жарт…»

(Лунають звуки фортепіано)

Дівчина читає вірш «До мого фортепіано».

Дівчина. У березні 1893 року вийшла у Львові перша Лесина збірка «На крилах пісень».

Осип Маковей. Перший мотив творчості поетеси – то сумовитий погляд на своє життя і долю, другий – то культ природи, а третій – то культ України і світове горе.

Учитель. У цей час вірші юної поетеси друкувалися у Львівських журналах, на її твори звернули увагу галицькі критики I. Франко та

М. Павлик. Повертаючись з Відня, куди мати возила дочку на консультацію до лікарів, Косачі зупинилися у Львові, де зустрічалися з I. Франком та М. Павликом. Після від΄їзду жінок критики зустрілися, як завжди, в кав΄ярні.

Мелодія XII

(Дівчата пригощають присутніх кавою)

М. Павлик. Леся так просто ошоломила мене своїм образованієм та тонким розумом. Я думав, що вона тільки в крузі своїх поезій, аж воно далеко не так. На свій вік це геніальна жінка.

І.Франко. Маєш рацію, Михайле. Після Шевченкового «Поховайте та вставайте, кайдани порвіте…» Україна не чула такого сильного, гарячого та поетичного слова, як із уст цієї слабосилої, хворої дівчини.

Хлопець. Хоча сама Леся слабою себе не вважала.

(Магнітофонний запис вірша «Хто вам сказав, що я слабка»)

Дівчина. А великому Кобзареві Леся присвятила вірш.

Хлопець. Читає вірш «На роковини Шевченка».

Дівчина. Леся близько сходиться з соціал-демократами, бере участь у революційних гуртах.

Хлопець. А стосунки з ревлюціопером-марксистом Сергієм Мержинським переросли в кохання, на жаль, без взаємності. Сергій ставився до Лесі як до найкращого друга.

Дівчина читає вірш «На мотив з Міцкевича».

Хлопець. Хворий на туберкульоз легенів, коханий швидко згасав.

Дівчина читає I, II строфи вірша «Відповідь».

Інсценування.

Мелодія XIII

Автор. У Мінську самотній умирав Мержинський. Для Лариси Петрівни ця звістка була несподіваною, хоч і бачила сама, коли стрічалася востаннє, - хворий тане, мов свічка…

Листа від Сергієвого лікаря одержали по обіді. Леся пробігла поглядом списані недбалим почерком лікаря сторінки, потім перечитала уважніше і безсило опустилася в крісло.

Дівчина цитає «Все, все покинуть…»

Мати (зайшовши до кімнати). Що з тобою? Тобі зле?

Леся (подала їй листа). Сергій при смерті.

Мати (швидко переглянула листа). Цього слід було ждати. Може, нехай Ліля по дорозі заїде?

Леся (заперечливо покрутила головою). Мій клопіт, мені й пектися з ним.

Мати. Ти хоч тямиш, що кажеш? Сама ледь стала на ноги.

Леся. То й що, інших можна забути? (Леся встала) Ні, власне благополуччя для мене нічого не варте, коли друг у біді.

Мати (відійшла до окна). Подумай, Лесю, кому потрібна така жертва? Поїдеш, намучишся, змарнуєш здоров΄я…

Леся (обернулася до матері). Може, й так. Я про це зовсім не думаю. Ти ж знаєш, я люблю приносити саме такі безкорисливі жертви (заходилась складати речі).

Мати (підходячи до Лесі). А про нас – про мене, про батька – ви коли-небудь думаєте? Ми що ж, гіршого вам зичимо?

Леся (підступила до матері). Навіщо ти завдаєш сама собі жалю? Чи ми вже справді такі невдячні? (їхні погляди зустрілись, і Леся не витримала, пригорнулась до матері) – Прости мене, люба, я інакше не можу… Я мушу їхати. Його треба рятувати.

Мати. Що ж дасть йому твоя присутність? Хіба не ясно, що це вже кінець?

Леся. Але ж лікар пише про можливе поліпшення. Ось послухай, ти, видно, не дочитала (схопила листа, відшукала потрібне місце) «…может быть, и действительно ему станет лучше, когда установится зима.» Чуєш?

Мати. Я певна, що він і сам у теє не вірить.

Леся. І все-таки я поїду.

Мати. Се – дружба, чи щось інше?

Леся. Не питай мене про се, мамочко. Як тільки я сяду писати до нього, я думаю тільки про те, що я його люблю без міри, без краю, що те кохання – ніж у моєму серці, вирви ніж із сердця, і воно кров΄ю зійде. Він не любить мене, і я нещасна. Коли б він любив мене, ми обоє б нещасні були. Я знаю се і все-таки кохаю його сама себе палю вогнем.

Мелодія XIV

Дівчина читає поезію у прозі “Твої листи завжди пахнуть зів΄ялими трояндами…”

Леся. Любі мої мама і папа! Спасибі вам, що обізвалися до мене. Я так боюсь, мамочко, що моє лихо відіб΄ється на твоїх і без того неміцних нервах. Не буду, звісно, запевняти тебе, ніби мені тепер легко жити, бо се ж би вже могло бути тільки брехнею.

Сьогодні поговоримо про твої поради з лікарем, коли він прийде оглядати горло Сергія Костянтиновича. Боюсь я того оглядання. Після ліків жар зменшився, але упадок сил зате збільшився, так що навіть часом підвестися не має енергії. Єдине, чим ся слабкість ще лагідна, се той дивний оптимізм, що не покидає хворого.

Вчора просив мене навести справки про санаторії, він не думає про те, що його в жодну санаторію не приймуть таким.

Дівчина читає вірш “Хотіла б я тебе, мов плющ, обняти”.

Леся. Відноситься він до мене так, наче я з тонкого шкла, що можу впасти і зараз же розбитись. Все повторяє:

Сергій Мержинський (голос): я сознаю, что это страшный эгоизм с моей стороны, но я не в состоянии был бы отпустить вас теперь, нет, безусловно, не в состоянии.

Леся. Він не дає мені нічого втомного робити для нього, рідко коли попросить щось принести з другої хати, я тільки примочую йому голову одеколоном (се він завжди просить іменно мене) і знаходжу потрібні листи, абощо в його столику, читаю йому часто, часом напишу якийсь лист.

(Леся передає листи, що принесли)

Сергій (пильно дивиться). Даже… от Веры… Григорьевны? (пауза) Как вы… думаете… они…не сердяться, что я им… ничего не пишу? Но… я же не могу… даже… диктовать долго… не могу, а после… после такого перерыва… коротко писать… грех.

Дівчина. У розпал кризи несподівано надійшов лист до Віри Григорівни з фотокарткою.

Дівчина. Сергій Костянтинович просив ще і ще раз перечитати місця, де йшлося про троянди їхнього кохання, що знов ожили, задумувався, слухаючи, надіслане фото він притис до грудей і час од часу подовгу в нього вдивлявся.

Сергій. Нужно ей… ответить. Прошу Вас, Леся.

Леся (берёт ручку, листок, записывает).

Сергій. Вера Григорьевна, виражаясь вашим же символическим языком, розы моего…

Леся (пишет). Розы моего дружеского отношения к вам никогда не увядали.

Хлопець. Леся, повторяючи за Мержинським, пише листа його коханню, і ніхто й ніщо не полегшить її страждання, її прихованої розпуки. Цю чашу вона випила до дна.

Дівчина. Чергування закінчилося пізно. Розбита, втомлена, Леся Петрівна ледь добралася до своєї домівки. Не хотілося ні їсти, ні світити. Єдине, чого жадала, - спокою. Спочити, забутися. Не чути отих надривних кашлів, глухих зітхань і стогонів, не бачити жахливих нападів гарячки, непритомності. Не чути. Не бачити.

Хлопець. Але що більше намагалася добитись цього, позбутися страхіть минулого дня, то сильніше, настирливіше бентежили кони мозок.

Дівчина. Леся (виконує все) підвелася, знайшла в шухляді снотворне, випила. Проте й воно не діяло. Вкрай збуджену уяву не так просто було приспати (Леся запалює свічку, починає писати). Вона працювала з якоюсь шаленою непослідовністю, вертаючи до життя то свіже, сьогоднішне, то далеке, давнє. Голова, здавалося, от-от не витримає і трісне, гупало в скронях, тупим болем віддавалося в потилиці.

Хлопець. А працювати треба. На папері оживав незабутній образ – образ любові, він знову полонив думки, і вже не ставало сил, щоб їх збороти.

Леся (кидає перо, встає, дивиться на писання з якимось острахом, рука тримтить). Як же назвать цю поему? Драму? “Месія і Міріам?” Ні, краще “Месія і Одержима” (їй стало млосно, відчуваючи, що ось-ось знепритомніє, сідає, схопила склянку води, надпила. Схилилася на стіл – на книги, на писання).

Інсценування 1 дії драми «Одержима».

Дівчина. Леся взяла на свої плечі страшний труд: доглядати вмираючего і надзвичайно прикрого друга до самої смерті. Вмираючий, знесилений чоловік і безнадійно любляча жінка.

Інсценування драми “Айша і Мохаммед”.

Дівчина. Платою за піклування і жертовну любов були слова коханого.

Сергій. И всё равно, Лариса, я тебя не любил.

Дівчина. Трагічність кохання Лесі Українки – в її силі. Та навіть наймужніша жінка страждала так, як і всі нещасні.

Хлопець. Сергій поводився далеко не по-джентльменськи, змушуючи Лесю писати листи своїй коханій Вірі Григоровні Тучапській, нервувався, коли не було відповіді, дорікав, що Леся не відіслала його послання, або знищила ті, що надійшли на його адресу.

Дівчина. Але вона – кохала. І тому смерть Сергія відгукнулася в її серці нестерпним болем.

Дівчина читає вірш “Уста говорять: він навіки згинув”.

Дівчина. Через деякий час вона напише в листі Франкові.

Іван Франко. Дорогий пане товаришу, коли ви дозволяєте себе так називати, то я з охотою готова. Можливо, що сей мій лист вийде довгий, та я не прошу за те вибачення, тільки прошу зовсім щиро, як не маєте часу, сховайте його собі на вільнішу хвилину та тоді прочтаєте.

Ви немов жалуєте на себе, що витримали там, де другий мусив би або «розійшовся».

Леся (продовжує). Я ніколи не витримую до кінця фальшивого або принижуючого мене стоновища, і коли не можу просто встати і піти, то вириваюся, рвучи своє серце та, певне, й чужі ранячи. Ви он кажете, що в моїй «Одержимій» епічний тон не витриманий, що навіть і вона лірична. Діло пішло на щирість, то признаюсь вам, що я її в таку ніч писала, після якої, певне, буду довго жити, коли вже тоді жива осталась. Якби мене хто спитав, як я з того всього жива вишла, то я б теж могла відповісти: «j´en ai fait un drame…» (я з того зробила драму).

Хлопець. Знайомих і друзів у Лесі завжди було багато. Вона познайомилась і листувалася з Ольгою Кобилянською, називаючи її в листах «хтось чорненький», «хтосічок».

Ольга Кобилянська. Хтось дорогий та добрий пробачить комусь якомусь за мовчання, як уже не раз пробачав, - правда? Однак хтось не так винен, як то видається одразу. Був хтось і хворий певного часу, та й хтось закашляв, так й кров показалась, і тоді комусь на довший час було заборенено працювати й писати та й сам хтось не мав моральної енергії до написання листів.

Хлопець. Про поетесу особливо піклувався фольклорист Климентій Квітка. 25 липня 1907 року Леся Українка та Климентій Квітка одружилися. Чоловік одержав посаду суді в Криму.

Дівчина. Здається, прекрасний морський клімат мав би сприяти поліпшенню здоров΄я, а поетесі стало гірше. Берлінський професор радив їхати до Єгипту, але зібрані на поїздку гроші подружжя віддало на організацію етнографічної експедиції.

Хлопець. Хвороба прогресувала. Терпляче і мужньо переносить Леся болі і страждання. Все її життя – одна операція.

Леся. Останніми днями щось мені не ладиться, якось температура от уже кілька днів 37,7. І пусте підвищення, а так чогось виморює, що не раз і на ногах стояти не можу. Ну, може, якось минеться. Адже ж і на лежачих світить сонце і дивляться зорі.

(Лунає мелодія «Зодіак» або «Space»)

Дівчина читає вірш «Зоряне небо».

Дівчина. Не трудно сказати, як це мученицьке життя повинно було відбиватися на творчості, в які неможливі умови воно її ставило. Бо ж як не ладна була Леся задовольнитися малим – відгомоном життя в тісній хатині, переживанням поточних подій в уяві, замість безпосереднього їх сприймання, пелюстками яблуневого цвіту, що сиплються на лутку й підлогу, замість весни і весняного саду, а біль залишався.

Дівчина чинає вірш «Давня весна».

Хлопець. Критичний стан здоров΄я змушував Лесю до частих переїздів. Оце життя по курортах здебільшого далеко від краю і знайомих обставин гнітило її і знесилювало.

Леся. Не має вже сил жити оцим життям оранжерейної рослини, відірваної від рідного ґрунту, а мушу жити і живучи там, далеко від свого краю, думкою лишаюсь в нім.

Хлопець читає вірш «I все-таки до тебе думка лине».

Дівчина. Письменниця багато мандрувала по світу, та хворобу подалати не могли ні вітчизняні, ні зарубіжні лікарі. Поетеса відчувала наближення смерті.

Леся читає вірш «Чи пам΄ятаєте, коли я говорила».

Хлопець. Вона переслала сестрі Ользі свій архів, до виснаження працювала над «Лісовою піснею».

Леся. «Лісову пісню» мою ви, либонь, уже читали. Писала я її дуже недовго, якихось 10-12 днів, але після неї довго хворіла. Я маю за неї багато компліментів, як ще ні за яку іншу річ не мала. Чи то значить, що вона справді чогось варта, чи тільки, що вона «доступна», - не знаю. Чую, хотять її ставити на сцені…

Iнсценування «Лісової пісні» (уривок).

Дівчина. Коли життя Лесине досі видавалося їй часом «кривавим змаганням», то тепер її доживання було таким ненастанно, без перерви, без відпочинку: змагання між творчістю, що дійшла зеніту, і хворобою, що прибрала найтяжчих форм: туберкульоз внутрішніх органів: легені, нирки, шлунок.

Хлопець. Друзі та близькі наполягали на лікуванні. Леся ще раз відвідала Єгипет. Подорожі стали для неї мукою, надії на полегшення не виправдовувалися. 3 зими, проведені в Єгипеті, трохи віддалили фатальний кінець.

Леся. Я написала «Дон Жуана»! Правда, драма заветься «Камінний господар». Не знаю, звісно, як воно в мене вийшло, добре чі зле, але скажу Вам, що в сій темі є щось диявольське, містичне, недарма вона от уже хутко 300 літ мучить собою людей. Так чи іншакше, але от уже і в нашій літературі є «Дон Жуан» власний, неперекладний, оригінальний тим, що його написала жінка. Се, здається, вперше.

Iнсценування уривка із драми «Камінний господар».

Хлопець. Письменниця мужньо готувалася до раннього кінця.

Дівчина читає вірш «Contra spem spero».

Дівчина. У березні вона написала заяву до бібліотеки Наукового товариства імені Тараса Шевченка прийняти її твори в депозит. 28 квітня вистаннє приїхала до Києва, прийшла на присвячений їй вечір у клубі «Родина».

Хлопець. Громадськість міста влаштувала їй урочисту зустріч. У своєму виступі Леся Украінка сказала.

Леся. Не будемо нарікати на всі ті болі й сраждання, яких довелося зазнати. Яке б то було життя, коли б не було за що боротись, не було за що страждати.

Дівчина. В середині травня відбула в Кутаїсі.

Хлопець. З голосу вмираючої дружини Климентій Квітка ще встиг записати народні пісні, а матері й сестрі Ользі Леся продиктувала зміст задуманої драми «На передмісті Александрії».

Дівчина. Тяжко хвору поетесу перевезли до Сурамі, але врятувати її вже ніхто не міг.

Хлопець. 19 липня (1 серпня) 1913 року між 1 і 2 годиною ночі вона померла. Труну з прахом доставили до Києва. 26 липня (8 серпня) Лесю Українку поховали на Байковому кладовищі. Поліція не дозволила ні промов, ні співів, а щоб ніхто не посмів порушити заборону, дала у супровід похоронної процесії наряд кінноти.

Дівчина. За труною йшов багатотисячний натовп. Україна ховала свою дочку.

Хлопець. Тендітна, ніжна й поетична істота і настільки ж стійка й несхитна. Вона крізь жах пекельних мук пронесла вогонь поезії, щоб повернути його людям.

Леся (чутно голос). Будуть приходити люди,

Вбогі й багаті, веселі й сумні,

Радощі й тугу нестимуть мені

Їм промовляти душа моя буде.

Учитель. Чому серед славних імен нашої історії Україна найбільше шанує Шевченка, Франка і Лесю Українку?

Не пролили ж вони крові доброї на полі слави, не вибороли народові за свого життя свободи й незалежності, не примножили земель власної держави.

А проте вони славніші від багатьох відомих державних мужів та прославлених лицарів меча.

Буває, що таких письменників не розуміє їхнє покоління, буває, що вони й самі не до кінця усвідомлюють ціну свого слова, але наступає інший час – і раптом відкривається завіса таємниці, вибухає новим життям невмируще слово.

Так було і Лесі Українці з більшістю її творів. Хтось сказав, що тоді вона промовляла до мертвого каміння. Тільки через певний час по смерті ожила, щоб промовляти до живих.

Тепер вона зажила повнішим життям, ніж тоді між своїми сучасниками.

Тепер вона славніша, бо завжди жива, завжди промовляє до нас і на її голос озивається наша душа.

Тепер вона дорожча нам, бо живе у нашому серці як власний голос нашого сумлння. І житиме доти, доки живе народ, який її породив, бо сама вона є виразником його прагнень.

Дівчина читає останній монолог Мавки.