Телеурок в 11 класі з української літератури
Тема: Основи віршування
Мета: розкрити учням зміст понять «силабо-тонічне віршування», «віршовий розмір», «стопа», «рими»; показати мету упорядкованої повторюваності наголошених і ненаголошених складів у віршах; навчити учнів малювати схему строфи, ритмічно читати наголоси і позначати склади певними знаками; розвивати пам'ять, чуття ритміки поетичних творів; виховувати любов до поетичного слова.
Страшні слова, коли вони мовчать,
Коли вони зненацька причаїлись ,
Коли не знаєш, з чого їх почать,
Бо всі слова були уже чиїмись.
Хтось ними плакав, мучився, болів,
Із них почав і ними ж і завершив.
Людей мільярди, і мільярди слів,
А ти їх маєш вимовити вперше.
Все повторилось: і краса , й потворність.
Усе було: асфальти й спориші.
Поезія – це завжди неповторність,
Якийсь безсмертний дотик до душі
Л. Костенко.
Поезія – це той вогник людських почуттів і думок, який запалює душі інших людей. Запрошую вас до царства мудрого і красивого, правдивого і чуйного, сильного й ласкавого, доброго і мужнього.
Мова сьогодні піде про основи віршування.
Як відомо, українська лірика з’явилася давно. Іван Огієнко, дослідник української культури, зазначав: « Уже в 16 столітті українці писали вірші, а в 17 – вони дали зразки віршів, цікавих і по формі , і по змісту, тут українці були великими знавцями і кохалися у віршах».
Раніше піїтика ( поетика) – наука про вірші – була обов’язковим предметом. Вона викладалася у братських школах, Києво – Могилянській академії. Були і підручники з поетики, наприклад, Прокоповича, Кониського. Добрі знання з піїтики не тільки допомагали отримувати гарні оцінки з цього предмета, але й ставали у нагоді на канікулах, коли спудеї (студенти) змушені були самостійно заробляти на життя. Тоді по-справжньому перевірялась майстерність володіння словом.
Сьогодні ми матимемо нагоду повторити відомості про віршування, набуті на уроках літератури, спробувати себе в ролі поетів – початківців.
Спочатку пригадаймо, що таке проза і вірш, або чим вони різняться.
Вечоріло. Втомлене сонце вирішило відпочити, попрощалося з синім небосхилом і залило землю рожевим промінням. Знесилений вітер згорнув свої вільні крила.
Скотилося сонце з високого неба,
За день утомилось – спочить йому треба;
Й прощаючись любо з небосхилом синім,
Всю землю залляло рожевим промінням.
І вітрові в полі гуляти несила:
Згорнув свої вільні , широкії крила.
Зверніть увагу, тексти однакові за тематикою, але різні за способом викладу матеріалу.
1 уривок це проза. 2 – поезія, бо наявні рима, ритм.
Таким чином для вірша характерні рима, ритмі строфічна побудова тексту.
Згадаймо рядки безсмертної «Енеїди» Котляревського.
Еней був парубок моторний, а
І хлопець хоть куди козак, б
Удавсь на всеє зле проворний, а
Завзятіший од всіх бурлак. б
Но греки, як спаливши Трою, в
Зробили з неї скирту гною, в
Він, взявши торбу, тягу дав; г
Забравши деяких троянців, д
Осмалених, як гиря ,ланців д
П’ятами з Трої накивав. г
З’ясуймо, які слова є співзвучними у рядках? Слово моторний із першого рядка співзвучне із словом проворний із третього рядка. Ми їх позначимо літерою А.
Слово козак із другого рядка співзвучне із словом бурлак . Позначимо їх літерою Б.
Отже, співзвучність у закінченні рядків називається римою.
Римуватися рядки можуть по-різному. Давайте з’ясуємо характер римування за розташуванням рим у рядках. Для цього скористаємося умовними позначеннями. 1 рядок А римується з 3 (А). 2- з 4.Позначимо їх відповідно Б. ( провести стрілки)
Таке римування називається перехресним.
Якщо ми простежимо римування наступних рядків, то побачимо, що римуватися можуть і сусідні рядки. (показати стрілкою ВВ). Таке римування називається суміжним.
В останніх рядках строфи співзвучними є 1-4, 2-3рядки. Позначимо їх умовно ГДДГ. Таке римування називаємо кільцевим або охопним.
Отже, залежно від розташування рим у рядках римування буває: перехресне, суміжне, кільцеве або охопне. Відомості про римування були б неповними, якби ми не згадали про чоловічу, жіночу та дактилічну рими. Розставивши наголоси у словах, що римуються, ми зможемо визначити це.
Якщо наголошений останній склад, то рима – чоловіча ( у словах козак, бурлак ).
Якщо наголос падає на передостанній склад, то рима жіноча ( моторний, проворний)
Дикталічну риму можемо побачити у поезії «Колискова» Л. Українки.
Місяць яснесенький,
Промінь тихесенький
Кинув до нас.
У римованих словах яснесенький і тихесенький наголошені треті від кінця склади.
Отже, риму розрізняють чоловічу, жіночу і дактилічну.
Зустрічаються поезії з неримованими рядками.
Біліли зорі, мов кульбаба,
І місяць ріс, мов молочай;
Як поле ширшало під вітром,
Коні прийшли до водопою. Такий вірш називається білим.
Мав рацію Платон, коли стверджував: «Усе життя людське має потребу в ритмі й гармонії». Справді, людина живе у світі, де все підпорядковане ритмічним законам космосу, отож і мова, що звучить ритмічно, має на неї найбільший вплив.
Ритмічності поезіям надає рівномірне чергування наголошених і ненаголошених складів. Це властиво для силабо-тонічної системи віршування.
Поняття силабо-тонічний походить від грецьких слів силабо –склад і тонос – наголос.
У силабо-тонічній системі найпростішою одиницею виміру віршового ритму є стопа.
Стопа – це повторювана частина віршованого рядка, що складається з одного наголошеного і одного чи двох ненаголошених складів.
Найбільш поширеними є двоскладові стопи. Серед них розрізняють хорей ( з наголосом на першому складі) і ямб ( з наголосом на другому складі).
Визначимо віршовий розмір даного уривка.
Крок перший. Ритмічно прочитавши, розставимо наголоси
Крок другий Ділимо рядки на склади.
Крок третій Намалюємо схему кожного рядка, позначаючи наголошений склад рискою,ненаголошений дужкою.
Крок четвертий ділимо склади на стопи. Зважаючи на те, що у стопі повинен бути один наголошений склад, визначаємо вид повторюваної стопи. Рахуємо кількість стоп , їх – 5. Отже, твір написано п’ятистопним ямбом.
Ви, напевне, помітили стопу з двома ненаголошеними складами. Це допоміжна стопа – пірихій. Якщо вам зустрінеться стопа з двома наголошеними складами – це спондей.
Існують ще й трискладові стопи : дактиль, амфібрахій, анапест.
На прикладі рядків з поезії Л. Українки «Колискова» визначимо віршовий розмір.
Наступним елементом віршування є строфічна будова. Строфа – це група віршованих рядків , об’єднаних не тільки змістом, а й певним римуванням та інтонацією. Кожен поет під впливом епохи, у яку він жив і творив, а також під впливом різних течій та напрямків, свого світобачення, по-різному створював вірші і застосовував багатство строфічної будови. Так виникло чимало видів строф:
Двовірш або дистих, шестивірш – секстет ,
Тривірш або терцет, семивірш – септима,
Чотиривірш або катрен, восьмивірш – октет,
П’ятивірш – квінтима, дев’ятивірш – нона,
десятивірш – децима
Для закріплення пропонуємо спробувати себе в ролі поета – початківця. Завершіть поезію Дмитра Білоуса «Побажання друзям», вибравши із довідки останнє слово віршового рядка.
