7 клас
Читання вголос
Маковея
Його відзначають чотирнадцятого серпня, і присвячено воно матері Соломеї та її семи синам-великомученикам, які з благословення своєї неньки постраждали за Христову віру.
Народ каже: де капала їхня кровця, сходила велика полум'яна квітка, яка одразу зацвітала. То були м а к о в е ї в с ь к і квітки, що згодом скоротилися у м а к.
І коли згортався той цвіт у вивершену куполом (як церква Ісусова) шкатулку, то зернини, що випускалися звідти, мали надзвичайну силу. Ними поставали всі ті слова, що розкидали во славу Божу по світу браття, перед ними розвіювалося зло, чари.
А так як зло найчастіше робили на воді, то на свято семи братів освячували водні джерела, криниці. Би нейтралізувати всяку злу силу, нову до них не допустити.
А щоб підкреслити особливу врочистість маку, до нього додавали найусілякіших квітів, які ще цвіли та красою своєю оченьки звеселяли: чорнобривців, васильку, жоржин...
Напередодні Маковея дівчата збирали різнобарвні квіти з полів, лісів, галявин. Ранком, з росою, зрізалася з городу квітка соняшнику, все те перетикали головками маку — та й несли у церкву, на посвячення. Відтак букет отакий опускався до криничної води, намочений, прикріплювався до цямбриння і красувався отак аж до Спаса (Преображення Господнього, 19 серпня). На Спаса букет забирали і ставили за образи, використовували на останню купіль — перед останньою дорогою.
Мами, що мали на той час синів-вояків, несли той букет одразу до родового дуба (посадженого на честь сина), клали між гіллям, прив'язували червоною бавною: «На тобі, дубе, за то, що мені любе, би його кулька не взяла, би легко десь жив, би силу мав твою і твою міць. Даю тобі, а ти дай моїй дитині». Криниці, перед тим як заквітчувати, приводились до великого порядку: прочищали, фарбували цямбриння, лагодили огорожу.
Здебільшого криниця була одною на кілька хат, а тому там могло красуватися й до десятка букетів-маківочок. То кожен прагнув спорядити їх якнайпишніше, як уже вмів.
Подібні букети маленькі дівчатка кидали у струмки, річечки, рівчаки: «Я тобі даю, ти мені дай. Зле віджени, добро наверни. Бо в усім твоя сила, що мою судьбу зловить»,— прохали воду.
«Голівонька — як маківонька»,— казали про акуратну чи мудру дівочу голівоньку. «Хлопець — як маків цвіт»,— прижилося порівняння.
А щоб так воно було, на Маковея взаємообдаровувались маковими куполами, як писанками на Великдень.
— На тобі мій, дай мені свій, бих ми жили в мирі та злагоді.
А про друзів, як були нерозлийвода, мовилось: «Такі злучені, як би їм хто на дорозі маку насипав».
Мама, щоб у дівчини було хлопців як маку, в першу купіль розбивала макову голівоньку, що знаходилася за образами сім літ. Якщо хотіла синові прибутку в господарстві, теж як макового зерна, осипала перед першою купіллю голову маком, який ще з діда-прадіда за образами стояв.
— Зріс на вгороді, освячений кровію Божою, най буде в мої дитини тілько щистя, як в тебе сімен,— закликала.
Щоб хлопець за дівчиною в'янув, мала виростити подалі від людського ока три маківочки і після Маковея, освятивши в церкві, спекти з тим маком завиванець і дати покуштувати хлопцю та його корові, «буде так рикати душа його за нею, як корова голодна риче, поки у його стайні годована нею не буде...» Але мовилося при тім: «Як ніхто не видів, як цей мак ріс, так най лиш види око Боже, яку любу велику до тебе несу, що я з тотої люби все це зробила».
До кожного свята народного календаря приростають ігри, замовляння, повір'я, як до новорічної ялиночки прикраси. Отож і свято Маковея має свій Ігровий арсенал. Подекуди ще багровів маків цвіт, і дівчата уквітчували ним голівоньки. Для такої оказії висівали трохи пізнього маку, а ще краще, як знаходили маковейчика-видюка (дикого маку). Хлопці старалися знайти видюкову квітку і затикати за капелюха, тоді вже є гарантія, що жона колись онучу з тебе не зробить (чарування не пристануть).
Би не лилася цівкою кров, би, не дай Бог, не було війни, маковим квітом не соромилися прикрасити себе навіть старенькі діди, бабусі. А по службі Божій відбувалося щось схоже на наш сьогоднішній конкурс краси.
Вибиралася дівонька-маківонька. Вона першою виходила на вигін, і до неї зближалися дівчата, обов'язково у червоних кодах, маковім цвіті та червоних сукнях з білою корункою посередині. Старший над парубками, що називався калфою, запрошував трьох дідусів-бешкетників (бо Бог трійцю любить) вибрати «три такі, щоб були до пари». Дідусі опускали капелюхи на очі, «щоб самі не виділи, а Бог їм сказав», та й проходили мимо дівочого ряду.
— Статна, майовита, завита, підкрита, маківка як маків цвіт,— сплескували парубки у долоні після кожного слова. На останньому перший дідусь вибирав «маків цвіт» і вів його У коло, до центру. З його кінця робив початок дідусь др. угий, третій...
Три виведені дівки здіймали капелюх з очей своїм фликевам, цілували їх в руку. На цілий рік ці «маківочки» лишалися привілейованими, І починати з ними данец було за честь. А на Маковея не танцювалося — з цієї днини зачинався піст.
Вояки, що добре службу в цісаря відслужили, могли отримати від бабусь у дарунок вишиті червоним на листвочці (коло пазухи планочка) сорочки-повіснянки: вишиваючи У розлуці — щасливе повернення внука закликали... Та й брати Маковеї теж воїни — Христові.
Добре було визначати на Маковея місце на нову криницю — «сам Господь водичку на добру споживу благо-словит». З криниць виносили відром води до води великої (ріки). Виливши, перевертали на березі відро і зверху сідали, обернувшись спиною до течії, «би шкоди від повені не було».
На Маковея, перш ніж піти з букетиком до церкви, дівчатам добре нахилитися з ним до непочатої води, «би не було від місяця шкоди» (кажуть, як місяць уподобає молодичку, то вносить розлад в родину, тримає її для себе).
На Маковея, опівночі, літні уже молодиці перед місяцем заголилися (підбираючи під саму шию білу, невишиту, лишень вгачковану сорочку), «би болу з грудей спивав».
На Маковея несли дубового чи кленового листу, де сталася нагальна смерть, би ще когось за собою не тягнула.
Пишнотіловиті жінки мняцкали кулешу на правому коліні, відтак даючи псові, би ноги не впухали, не боліли, воду не притали.
Через перелаз сусідка з сусідкою розмахували руками, імітуючи сварку, би щось лихе між ними не пройшло. Котра котру першою уздрить — та і починала.
Хлопець міг лізти опівночі на дуба і обіткнути йому, не більше як на мізинець, вершиночку, «би верх (гонір) його ніколи ніхто обіткнути не міг».
З хоругвами по службі Божій виходили на місця, що пам'ятали кровопролитні бої, правили молебінь. На ріках хлопці катали на човниках своїх дівчат, осипаючи зібраний квіт, з яким на воду ступили, «би личко борзо не в'януло». У деяких селах священик власноруч двічі ладаном обкурював криниці, «би відьми здихали» та чари на воді не приймалися. Миром, громадою сусідні села сходились на межі, обмінювалися калачами, бо Бог товариськість любить та щоб сусідські парубки не билися.
Якщо на Маковея свиня захоче до «молодого», то ті поросята будуть добрими на розплід. Якщо заквакає жаба, вискочивши з води тобі під ноги,— бережись небезпеки, очистися від закликаючих її гріхів...
Затоптаний цвіт:Народознавчі оповідки/ Г.П. Маковій. – Київ: Укр.письменник, 1993. – 205с.
Диференційовані завдання до тексту «Маковея»
Запорізький район
Гарьковина Т.М. – Кушугумський НВК «Інтелект»
Білошапка Ю.Т. – Наталівський НВК
