Міністерство освіти і науки України
Державний вищий навчальний заклад
” Донецький технікум промислової автоматики”
Методична доповідь
на тему: ”Організація самостійної роботи студентів ”
Незаперечною є істина, що викладач повинен не лише збагачувати студентів знаннями, а й готувати їх до творчої самостійної праці. Та часто на практиці ми не вміємо перебудувати свою роботу відповідно до вимог удосконалених програм, які спрямовані саме на таку роботу. Ми продовжуємо вимагати від своїх вихованців повторювати вислухане, переказувати дослівно. А повсякденною нормою, на мою думку, повинні стати заняття, на яких студент мислить, роздумує, самостійно шукає відповіді на поставлені питання.
Для нинішнього заняття характерна надмірна ускладненість матеріалу, що вивчається. Цінність заняття літератури вимірюється не лише змістом тієї інформації, яка вивчається студентами, оскільки навчання не зводиться лише до передачі їм знань. Засвоєння нової інформації – важлива, але не єдина функція заняття. Було б помилкою недооцінювати вплив на характер формування знань емоційної сфери, для чого студентам необхідно самостійно методом читання сприйняти той чи інший художній твір. Оцінювати заняття, а тим більше з літератури, треба передусім за тим, який духовний слід залишає воно у свідомості, чи зуміло воно забезпечити їх розвиток як творчо мислячих особистостей. Безпосередня практика викладання мови та літератури значно випереджає методичну теорію. Приходять в життя нові організаційні форми занять, нові підходи до осмислення мовознавчих та літературних явищ. Немало нових форм занять ще не мають своїх назв. Але це не означає, що такі заняття не можуть мати право на існування, якщо вони сприяють активізації мислення, вносять елементи новизни і різноманітності в навчальний процес, орієнтують на всебічний розвиток особистості.
На сучасному етапі формування освіти пропонує викладачам-словесникам спрямувати свою педагогічну діяльність на формування у студентів вміння самостійно набувати знання і застосовувати їх не тільки на заняттях, але й у різноманітних життєвих ситуаціях. Підготувати студентів до повноцінного активного життя – одне з основних завдань викладача, який би предмет він не викладав.
Тому кожне заняття повинно спрямовуватися на те, що студенти – це особистості, здатні самостійно мислити і діяти.
Самостійна робота - один із обов'язкових видів навчально-пізнавальної діяльності студента, що виконує різні функції, серед яких важливе значення мають:
- навчальна, яка полягає в опрацюванні першоджерел, що сприяє більш глибокому осмисленню вже засвоєної суми знань;
- пізнавальна, призначення якої полягає в опануванні новою сумою знань, розширенні меж світогляду;
- коригуюча, що передбачає осмислення новітніх теорій, концепцій, категорій, підходів до визначення сутності відомих понять;
- стимулююча, сутність якої полягає у такій організації самостійної роботи, коли студент отримує задоволення від результатів пізнавальної діяльності;
- виховна, що спрямована на формування таких якостей, як воля, цілеспрямованість, відповідальність, дисциплінованість;
- розвиваюча, що спрямована на розвиток самостійності, творчості, дослідницьких умінь особистості.
Особливості самостійної роботи.
Самостійна робота має певні особливості, що відрізняють її від навчально-пізнавальної діяльності в цілому. Вона планується викладачем, який визначає обсяг, зміст, загальні терміни здійснення. Мотиви виконання кожного конкретного виду самостійної роботи формуються у студента під впливом реалізації стимулюючої функції самостійної роботи і залежать від рівня її реалізації викладачем.
Роль викладача в організації самостійної роботи.
Організація самостійної роботи проходить у два етапи:
а) початкова організація, що передбачає безпосередню участь викладача у діяльності студентів з виявленням причин появи помилок;
б) самоорганізація, що не вимагає безпосередньої участі викладача у процесі самостійного формування знань студентів.
В організації самостійної роботи студентів особливо важливим є правильне визначення обсягу і структури змісту навчального матеріалу, що виноситься на самостійне опрацювання, а також необхідне методичне забезпечення їхньої самостійної роботи. Методичне забезпечення такої праці студентів включає програму діяльності, варіативні завдання, нестандартні завдання з урахуванням індивідуальних можливостей кожної особистості.
Створюючи систему самостійної роботи студентів, необхідно:
1. Серед основних навчальних умінь і навичок, які необхідно засвоїти студентам для успішної самостійної роботи, посідають уміння і навички роботи з науковою літературою.
2. Студентам необхідно вміти швидко й оперативно орієнтуватися серед нових друкованих видань, відкидати непотрібне, встигнути опрацювати і засвоїти необхідну інформацію.
3. Важливо вдало виконувати різні записи інформації у процесі роботи з книгою. Необхідно навчити студентів робити анотації, резюме, писати реферати, правильно оформляти цитати, складати тези, план, конспектувати матеріал, що опрацьовується.
4. Великого значення набуває процес та результат навчання студентів, який виражається в успішності, що фіксується певним балом.
Основні підходи до проблеми організації та підготовки самостійної роботи студентів
При підготовці студентів до самостійної роботи, необхідно створити у студентів високу мотивацію до самостійної роботи, організувати відповідну діяльність.
Неабияке значення у цьому зв'язку має надання достатньої кількості часу на самостійну роботу, що планується за часом як частина навчального процесу.
Самостійна робота може проводитись на різних етапах навчального процесу: на лекціях, практичних і лабораторних заняттях, у позааудиторних умовах тощо. Як правило, на лекціях корисними є невеликі за обсягом самостійні завдання. Наприклад, на початку лекційного викладу поставити проблемне питання, яке налаштовує студентів на вдумливе, зацікавлене сприйняття навчального матеріалу, створює сприятливі умови для його осмисленого міцного засвоєння.
Як правило, самостійна робота студентів організовується під час проведення практичних занять, безпосередньо в аудиторії, або - вдома.
Форми самостійної роботи: індивідуальна, групова, колективна за участю викладача і без нього.
Спинимося докладніше на найбільш ефективних видах самостійних завдань для студентів.
1.Читання відповідних розділів у підручниках і посібниках. 2. Складання списку статей з певної теми і анотування кількох, що найбільше сподобались. При цьому студенти слухають і доповнюють свої списки. 3. Рецензування методичних статей за схемою (схема додається).
Назва статті, автор, де вміщено статтю.
Тема статті, чому вона є актуальною.
Основні положення статті.
Висновки, яких дійшов автор статті.
Де може бути використаний методичний матеріал.
4. Визначення цілей, завдань, змісту й послідовності вивчення певної теми (розділу). При виконанні подібних завдань студенти користуються матеріалом лекції, підручником, дібраною методичною літературою.
5. Наприклад, при перевірці домашнього завдання з метою повторення і систематизації набутих знань з відповідної теми або підготовки студентів до сприйняття нового матеріалу, досить ефективним прийомом перевірки самостійного виконання завдання на розробку фрагменту уроку є ділова гра.
6. Виконання студентами завдань із підручників з відтворенням ходу міркувань і ояснень студентів. Наприклад, виконуються завдання на різні види мовного розбору, письмо під диктовку з коментуванням, відповіді на запитання викладача змістом літературного твору під час його аналізу тощо.
7. Складання перевірочних робіт: добір текстів і завдань до диктантів з мови, розробка тестових завдань з мови, добір текстів для різних видів письмових переказів .
8. Вивчення типових помилок, пошук шляхів їх попередження й подолання. Така самостійна робота студентів містить елементи дослідницької діяльності, оскільки передбачає вивчення й аналіз письмових робіт, бесіди зі студентами, різними за рівнем успішності навчання.
9. Добір наочних посібників, ТЗН для обладнання уроків мови й літератури. Це передусім схематична наочність, відомостей і правил, різноманітний роздавальний матеріал (картки із завданнями, перфокартки, сигнальні картки ).
10.Підготовка рефератів, доповідей. Надзвичайно важливо організувати їх обговорення в групі, виступити опонентами. Допомогти в цьому може така схема аналізу доповіді (реферата).
* Як розкрито тему в її теоретичній і практичній частинах:
- чи виявив студент знання науково-методичної літератури з проблеми, чи зумів практично оцінити її;
- чи витримав систему викладу, логічний зв'язок між частинами доповіді?
* Чи переконав доповідач у важливості розробки цієї теми для практики викладання рідної мови в школі?
* Якою мірою в доповіді розкрито зміст програми і підручника ?
* Як ви оцінюєте манеру викладу доповідача (культура мовлення, темп, зв'язок з аудиторією)?
* Чи відповідають висновки тим завданням, які поставлені в доповіді?
11. Написання курсової роботи.
Отже, ефективність та результативність СРС значною мірою залежить від викладача. Вчені-педагоги розмежувують ролі викладача в залежності від його втручання в самостійну діяльність, ступеня мети та рівня засвоєння знань:
1 - ”лектор” як носій повної інформації про процес виконання СРС;
2 - ”керівник” як організатор та носій основної інформації;
3 - ”консультант”, що здійснює дієву допомогу при наявності визначених утруднень при виконанні самостійних робіт;
4 - ”модератор” - спостерігач, але арбітр, який тільки спрямовує самостійну розумову діяльність.
Самостійна робота студентів є одним з основних резервів підвищення ефективності навчання.
САМОСТІЙНІ РОБОТИ НА ЗАНЯТТЯХ УКРАЇНСЬКОЇ ЛІТЕРАТУРИ
Проблема духовного виховання є вічною й загальною. Про розквіт літератури, культури нації, духовне відродження людини маємо піклуватися й ми - викладачі.
Освіта завжди була й залишається процесом розвитку розумових здібностей, але не кожна освічена людина може бути зразком моральності. Мені як педагогу-словеснику хочеться на заняттях підняти до висот вагому функцію літератури - виховну, що якраз і впливає на формування моральної та духовної основи студента. Щоб досягнути поставленої мети із забезпечення духовного зростання студентів у часи дійсно масового орієнтування молоді на комп’ютеризацію в гірших її проявах, засоби масової інформації, які наполегливо відводять нас від вищих зразків духовної творчості й моралі (театру, книг, музеїв, картинних галерей тощо), роль викладача має бути особливо спрямована на духовне зростання молодого покоління.
Навчання завжди було спрямованим на виховання духовно збагаченої особистості, і чинне місце в цьому процесі я відводжу самостійним роботам. Цей вид діяльності якнайповніше забезпечує розвиток мислення, самостійності, ініціативи, активізації творчої думки студентів.
Будь-який вид самостійної роботи, усної чи письмової, забезпечить ґрунтовні знання лише тоді, коли викладач-практик наполегливо й системно працюватиме в цьому напрямі.
Оскільки самостійні роботи об’єднують теорію з практикою, то мають бути не самоціллю викладача, а свідченням його тривалої праці.
На своїх заняттях я продумую заздалегідь тип самостійної роботи, її тривалість, матеріал, який має бути використаний (підручник, ілюстрація, художній твір, відеозапис тощо), кількість студентів, яку маю опитати під час перевірки.
Самостійна робота в аудиторії виконується під пильним наглядом викладача, який допомагає, коли це потрібно, фіксує час, адже це мобілізує до роботи. Обмежуючи в часі, студента можна навчити виконувати завдання швидко й правильно. Поступово студент звикає працювати так і вдома, що свідчить про організованість і знання.
Щоб досягнути ефективності виконання поставлених для самостійної роботи завдань, щоб кінцевий результат був успішним і якісним, робота викладача має бути системною.
Вивчаючи індивідуальні здібності студентів, а вони різні, добираю й завдання різної складності. Хтось легко й швидко виконує роботу, уже маючи власні творчі навички, добре опрацьований теоретичний матеріал, деякі психологічні якості: швидку реакцію, аналітичне мислення та ще до того ж і відповідний стан душі - натхнення. Хтось із студентів проявляє старанність, уміння глибоко занурюватись у суть проблеми, пошук істини, але через свою флегматичність виконує роботу повільніше. Є й такі студенти, котрим важко виконати завдання.
Кожен викладач прагне, щоб його студенти досягли поставленої мети власними зусиллями, тобто охоче працювали самостійно. Для цього маємо проявити терпіння, доброзичливість, педагогічний такт, системність у роботі.
Системність у роботі викладача -це встановлений ним певний порядок, який відображається на всій його діяльності - від стосунків зі студентами до оформлення педагогічної документації. Упроваджуючи самостійні роботи, потрібно дотримуватися певних принципів, порядку, навіть якщо ця форма опрацювання того чи іншого навчального матеріалу виявилася не зовсім доцільною.
За словами А. Макаренка, краще мати недосконалу, погану систему, ніж не мати її зовсім. Відсутність системи призводить до безпорядку та хаосу.
Як збагатити педагогічний досвід і систему в запровадженні самостійних робіт.
1. Частіше спілкуйтеся з колегами, бо обмін навичками практичної роботи, навіть у межах свого навчального закладу, збагатить вас досвідом, зарядить енергією.
2. Регулярно ознайомлюйтеся з матеріалами методичної періодики й різних посібників - це принесе вам не тільки відчуття руху вперед, набуття нових умінь, а й насолоду.
3. Самовдосконалюйтеся через пошук у собі внутрішнього творчого потенціалу.
Якщо ви дійсно бажаєте досягнути успіхів через упровадження самостійних робіт, якщо вас зацікавив цей метод, то раджу звернути увагу на такі вимоги:
1. Доцільність проведення самостійної роботи.
2. Посильність самостійної роботи для студентів і поступове ускладнення завдань.
3. Урізноманітнення самостійних робіт на одному й тому ж занятті, а також суміжних заняттях, об’єднаних спільною темою.
4. Визначення й доведення до розуміння студентів не лише мети самостійної роботи з поясненням, що і як треба зробити, а й для чого. Поряд із навчальною метою завжди ставте мету духовну.
5. Регламентація часу, що відводиться на виконання.
6. Оцінювання якості й швидкості виконання самостійної роботи відповідним балом. Пам’ятайте, що своєчасно виставлені оцінки заохочують студентів до праці.
Самостійна робота спрямована на:
1. Підвищення активності роботи студента.
2. Забезпечення ефективності заняття.
3. Збудження й розвиток творчого мислення студентів, підведення до висновків і суджень.
Самостійні роботи доцільно застосовувати на різних заняттях (схема 1).
Схема 1
Сфера запровадження самостійних робіт
Необмежена: будь-який тип заняття
Урок засвоєння нових знань
Урок формування вмінь і навичок
Урок застосування вмінь і навичок
Урок узагальнення й систематизації знань
Урок контролю й корекції знань, умінь і навичок
Комбінований урок
Урок вивчення нового матеріалу. Метою даного уроку є оволодіння учнями новим матеріалом. Для цього школярі повинні залучатися до розв'язання таких дидактичних завдань як засвоєння нових понять і способів дій, самостійної пошукової діяльності, формування системи ціннісних орієнтирів. Форми такого навчання можуть бути найрізноманітніші: лекція, пояснення вчителя з залученням учнів до обговорення окремих питань, евристична бесіда, самостійна робота з підручником, іншими джерелами, проведення експериментів, дослідів і т.д. Тому і види уроків, що використовують у межах цього типу уроку, є досить різноманітні: урок-семінар, кіно-урок, урок теоретичних і практичних самостійних робіт, комбінований урок.
Спільним для всіх цих видів уроків є те, що час уроку визначається на роботу учнів з новим матеріалом, при цьому застосовуються різні прийоми активізації пізнавальної діяльності школярів: проблемний виклад нового матеріалу, використання вчителем яскравих прикладів, фактів, залучення учнів до їх обговорення, підкріплення тих чи інших теоретичних положень власними прикладами і фактами, використання наочно-образного матеріалу і технічних засобів навчання. Все це спрямовано на змістовне й глибоке роз'яснення нового матеріалу учителем, вміння підтримувати увагу і розумову активність учнів при роботі з ним.
Спільним є й те, що на уроці, в процесі вивчення нового матеріалу, здійснюється й робота, спрямована на впорядкування і закріплення раніше засвоєного. Адже неможливо вивчати новий матеріал, не пригадуючи, не аналізуючи пройдений матеріал, не спираючись на нього.
Урок удосконалення знань, умінь і навичок. Основні дидактичні завдання, які розв'язуються на цих уроках наступні:
а) систематизація і узагальнення нових знань;
б) повторення і закріплення раніше засвоєних знань;
в) застосування знань на практиці для поглиблення і
розширення раніше засвоєних знань;
г) формування умінь і навичок;
д) контроль за вивченням навчального матеріалу і вдосконаленням знань, умінь і навичок.
Видами цього типу уроків є: а) уроки самостійних робіт (репродуктивного типу – усних і письмових вправ); б) урок-лабораторна робота; в) урок практичних робіт; г) урок-екскурсія; д) урок-семінар.
Відзначені види уроків удосконалення знань, умінь і навичок свідчать про те, що організація навчальної діяльності учнів на уроці передбачає одночасно з повторенням і застосуванням знань в дещо зміненій ситуації, і систематизацію знань, і закріплення, зміцнення умінь і навичок, їх удосконалення не лише в межах навчальної теми, а й на рівні інших тем курсу та предметів. При плануванні уроку разом з повторенням можна організувати і контроль, і систематизацію знань.
Урок узагальнення та систематизації знань, умінь і навичок покликаний вирішувати два дидактичні завдання: 1) встановлення рівня оволодіння учнями теоретичними знаннями і методами пізнавальної діяльності з вузлових питань програми, які мають вирішальне значення для оволодіння предметом в цілому, і 2) перевірка та оцінка знань, умінь і навичок, учнів з усього програмного матеріалу, який вивчається протягом тривалого періоду — чверті, півріччя і за весь рік навчання.
Уроки узагальнення і систематизації передбачають усі основні види уроків, які використовуються в межах усіх п'яти типів уроків. Специфікою їх є те, що вчитель щоразу при підготовці і проведенні уроку заздалегідь визначає питання-проблеми для повторення, вказує учням джерела, якими необхідно скористатися, задає завдання для колективно-групового їх виконання поза уроками, проводить оглядові лекції, консультації як групові, так і індивідуальні, дає рекомендації щодо виконання самостійної роботи.
Комбінований урок – найбільш розповсюджений тип уроку в існуючій практиці роботи школи. На ньому вирішуються дидактичні завдання усіх попередніх трьох типів уроків, тому він отримав назву комбінований урок. Основними елементами цього уроку, які складають його методичну підструктуру, є:
а) організація учнів до занять;
б) повторення І перевірка знань учнів, виявлення глибини розуміння і ступеня тривалості всього вивченого на попередніх заняттях та актуалізація необхідних знань і способів діяльності для наступної роботи, спрямованої на осмислення нового навчального матеріалу;
в) пояснення вчителем нового матеріалу і організація роботи учнів з метою його осмислення і засвоєння;
г) первинне закріплення нового матеріалу і організація роботи, спрямованої на вироблення в учнів умінь і навичок застосування знань на практиці;
д) визначення домашнього завдання та інструктаж щодо його виконання;
е) підведення підсумків уроку з виставленням оцінок за роботу окремим учням протягом всього уроку.
Відзначені компоненти методичної підструктури комбінованого уроку в залежності від характеру навчальної ситуації і педагогічної майстерності вчителя взаємодіють між собою і часто переходять один в одного, змінюють свою послідовність в залежності від організації навчального процесу. При цьому структура комбінованого уроку стає гнучкою, рухливою. Це дозволяє вчителеві уникнути шаблону, формалізму.
У процесі вивчення нового матеріалу можна відразу організувати його закріплення і використання, а при закріпленні здійснити контроль знань, умінь і навичок, а також розвиток навичок використання цих знань в різних, у тому числі й нестандартних ситуаціях. Така комплексна взаємодія між структурними елементами комбінованого уроку робить його багатоплановим і змушує вчителя оптимально регламентувати час уроку на окремих його етапах. Не можна допускати, щоб перевірка знань учнів займала 20 - 25, а то й ЗО хвилин, а на засвоєння нової теми залишалася 15 - 20 хвилин.
Ефективність і результативність комбінованого уроку залежить не від абсолютизації його структури, а від чіткого визначення цільових компонентів уроку, від відповіді вчителя на питання про те, чого він повинен навчити учнів, як використати заняття для розумної організації їх діяльності.
Уроки контролю і корекції знань, умінь і навичок призначаються для оцінки результатів навчання, рівня засвоєння учнями теоретичного матеріалу, системи наукових понять навчального курсу, сформованості умінь і навичок, досвіду навчально-пізнавальної діяльності школярів, встановлення діагностики рівня навчання учнів і запровадження в технологію навчання тих чи інших змін, корекції. Видами уроку контролю і корекції можуть бути: усне опитування (фронтальне, індивідуальне, групове), письмове опитування, диктанти, перекази, розв'язування задач і прикладів і т.д.; залік; залікова практична (лабораторна) робота; практикуми; контрольна самостійна робота; екзамени. Всі ці та інші види уроків проводяться після вивчення цілих розділів, великих тем навчального предмету. Найвищою формою підсумкової перевірки і оцінки знань учнів, рівня їх підготовки є екзамен з курсу в цілому. На уроках контролю найбільш яскраво виявляється ступінь готовності учнів застосувати свої знання, уміння і навички в пізнавально-практичній діяльності в різних ситуаціях навчання.
Після проведення уроків контролю, проводиться спеціальний урок з аналізу і виявлення типових помилок, недоліків у знаннях, уміннях і навичках учнів, в організації їхньої навчально-пізнавальної діяльності, які необхідно виправити на наступних уроках; вноситься необхідна корекція в діяльність учнів і вчителя.
Методична підструктура уроків контролю і корекції, як правило, передбачає: вступну пояснювальну частину (інструктаж учителя і психологічна підготовка учня до виконання майбутньої роботи); основну частину – самостійна робота учнів, оперативний контроль, консультації вчителя; підсумкову частину – орієнтація учнів у вивченні нового матеріалу.
Інколи уроки цього типу мають такі елементи: організаційна частина, пояснення завдань учителем, відповіді на запитання учнів, виконання учнями завдань, здача виконаного завдання (або перевірка), завдання додому, закінчення уроку.
Зрозуміло, що в практиці роботи школи можливі й інші типи і структурні комбінації уроків. У зв'язку з підвищенням уваги до проблем активізації пізнавальної діяльності учнів, залучення їх до розв'язання пошукових і дослідницьких завдань як самостійний вид уроку розглядається проблемний урок. Він має такі елементи: організація учнів, їх психологічна підготовка до активного залучення в майбутню роботу – створення проблемної ситуації; формулювання проблеми, висунення гіпотези і варіантів розв'язання; коментарі і узагальнення вчителя; завдання додому; закінчення уроку – підведення підсумків роботи. Все це залежить від частинно-методичних завдань і творчості вчителя.
