„ Споконвіку було Слово”
до Дня української писемності та мови
«Мово рідна! Арфо мого серця!
Люблю зажуру пісень твоїх, і
невмирущий
оптимізм гумору твого, і музику слів твоїх!
Скарбе мій єдиний, без тебе я – перекотиполе,
що його вітер несе у сіру безвість, у млу небуття.
Твердине моя, і захисток, і гордість, і розрада в
годину смутку!»
Сергій Плачинда
Голос диктора (на фоні тихої музики)
Спочатку було Слово…
Крізь темряву й хаос
Воно, як вічне диво,
Над світом піднялось.
І стало Слово світлом
Посеред ночі й тьми.
У слові все розквітло,
Із Слова вийшли – ми.
Ведучий 1.
Доброго дня, шановні друзі!
Ми раді вітати вас на святі „Споконвіку було Слово”.
Наше слово давнє і живе... Сьогодні ми вже вкотре відзначаємо День української писемності та мови. Це молоде державне свято. Воно має підтвердити нашу любов і повагу до рідного слова, до своєї культури. Нехай цей незвичайний захід збагатить ваші знання про українську мову, її історію, традиції, допоможе дізнатись багато цікавого про визначних діячів української словесності.
Або просто дозволить цікаво провести цей час із нами.
Слайд 1,2
[pic]
[pic]
1 сторінка.
9 листопада – День української писемності та мови.
Ведучий 1.
„Спочатку було слово…”
Сказано у Письмі.
Спочатку було Слово! –
Скажемо так і ми.
Ведучий 2.
9 листопада - День української писемності та мови. Це одне з наймолодших державних свят. Його запроваджено 1997 року за ініціативою Всеукраїнського товариства "Просвіта" імені Тараса Шевченка.
Слайд 3
[pic]
Ведучий 1.
У листопаді 1997 р. був виданий Указ № 1241/97 Президента України, Леоніда Кучми "Про День української писемності та мови". У ньому сказано, що за ініціативою громадських організацій та з урахуванням важливої ролі української мови в консолідації українського суспільства встановлено День української писемності та мови. Свято відзначається щорічно 9 листопада в день вшанування пам'яті Преподобного Нестора-Літописця.
(слайд 4)
[pic]
2 сторінка.
Нестор Літописець - „батько української історії та словесності”
(слайд 5)
Ведучий 2.
Слайд 6
Писемні пам’ятки, створені видатним давньоруським письменником, прародителем художнього слова, літописцем Нестором, мали значний вплив на розвиток всієї української культури.
Результатом такої 20-річної важкої праці Нестора Літописця стала „ Повість минулих літ ”.
У ній автор використовував також численні праці своїх попередників (Василя, Федора, Никона Великого), а також усні народні перекази, свідоцтва очевидців, власні спостереження, вставки з Біблії, з перекладної грецької та болгарської літератури.
Ведучий 1.
Слайд 7
Для тих часів це була неймовірна титанічна праця, автором якої була освічена людина, що віддала своє життя улюбленому книжному навчанню, яка знала кілька іноземних мов.
На відомій скульптурі Антокольського з Київського музею російського мистецтва ми бачимо Нестора з пером у руці, вічно схиленим над писанням, що творить подвиг життя свого, даруючи нам історію і сам залишаючись в ній.
У монастирській бібліотеці було знайдено опис зовнішності Нестора:
„(русс.)Нестор-литописец подобием сед, брада не раздвоилась, на плечах клобук, в правой руке перо, а в левой – чётки…”.
Нестор Літописець проголошує слова:
„Ви, напевно, здогадалися хто я? Так, мене звати Нестором.
Народився я у Києві. У 17 років поступив послушником до Печерської обителі, але монахом став
не одразу. Згідно з церковними правилами, ті, хто готував себе служінню Богу в монастирі, підлягав обов’язковому трирічному випробуванню. Випробування я витримав і був удостоєний дияконського сану.
У Києво-Печерській обителі було багато чоловіків високого розуму, які були взірцем духовного вдосконалення. Тут панували повага і злагода. Старші допомагали молодшим, наставляли їх, укріплювали їх віру. Цей час не пройшов марно.
Я написав „Житіє Феодосія Печерського” та „Чтєніє про Бориса і Гліба”.
Коли мені було 40 літ, а саме у 1110 році я взявся за написання літописного звіту, щоб розповісти нащадкам, „(русс.)откуда єсть пошла русская земля, кто въ Киевъ нача первъє княжити…” .
Для цього 1097 року я вирушив до Володимир-Волинського та Зимненського монастирів.
Там я знайшов Волинський літопис. А ще познайомився з руськими літописними зведеннями
і сказаннями, монастирськими записами, візантійськими хроніками.
А ще записав цікаві розповіді старців, воїнів, мандрівників, свідків багатьох подій…”
Ведучий 2.
3 сторінка.
З історії виникнення української писемності
Читець
Тебе, як камінь дорогий,
У шати вправив оксамита.
І не знайдеться більш кілків
Твердіше чорного граніта.
Які стискали волю слова
Минущини далеких днів,
Коли земля була полита
Сльозами грішних ворогів…
Ведучий 1.
Надзвичайно важливе значення в історії народу є виникнення письма. Питання походження слов’янської писемності дуже складне і досі не розв’язане. Протягом багатьох років учених цікавлять питання : коли і як народилась слов’янська писемність, абетка і чи мали наші предки до цього якісь інші писемні знаки?
Ведучий 2.
Довгий час існувала думка, ща наша писемність з’явилась після хрещення Русі, коли з Болгарії та Візантії привозили церковні книги. Але на більшості території , де колись селились наші пращури, особливо на півночі від Чорного моря, не раз знаходили археологи на кам’яних плитах, надгробках і амфорах незрозумілі писемні знаки. Що змусило вчених і далі працювати над цим питанням.
(слайд 19)
Ведучий 1.
Перший історик давньої слов’янської писемності болгарський книжник і учений Чорногорець Храбр, який жив у Х столітті, у книзі „Сказання про письмена” розповідає про два етапи розвитку слов’янського письма. Перший – коли ще слов’яни були язичниками, і читали та ворожили за допомогою рисок та зарубок. Другий етап – після прийняття християнства, коли вони почали писати римськими та грецькими письменами. Але це письмо не було пристосоване до слов’янської мови.
Ведучий 2.
Дослідники вважають, що слов’яни мали примітивне письмо ще в першій половині І тисячоліття. Пізніше вони почали користуватись грецькими буквами. Докази про наявність писемності і у східних слов’ян можна знайти в арабських істориків. Але, на жаль, ніяких писемних пам’яток з тих часів до нас не дійшло. І так було до тих пір, поки великими просвітителями слов’ян – братами Кирилом та Мефодієм – не був створений алфавіт.
(слайд 20)
4 сторінка.
Кирило та Мефодій - слов’янські вчителі та просвітителі
Читець
…А літери, як неба зорі,
Являють щастя нам удень.
Увечері ти бачиш долю,
Мрійливий затишок пісень.
Як добре, земле українська,
Що кращії твої сини
Плекають мову славнозвісну
На творчій, ясній глибині…
Ведучий 1.
Славнозвісні просвітителі, творці слов’янської абетки, проповідники християнства, перші перекладачі грецьких духовних книг, що були видані слов’янською мовою. Брати народились у місті Солунь.
Кирило (або його звали ще Костянтином) (827 р. – 14 лютого 896 р.), здобувши освіту в Константинополі, був талановитим філологом, працював бібліотекарем у патріаршій бібліотеці. Друге своє ім’я Кирило Костянтин прийняв перед смертю, постригшись у ченці. За свої здібності і розум він згадується як Костянтин Філософ.
Ведучий 2.
Мефодій (815 р. – 6 квітня 885 р.), був управителем однієї слов’янської провінції у Візантії, але незабаром він відцурався мирського життя й усамітнився в одному з монастирів. У 863 році візантійський імператор Михайло направив Кирила та Мефодія в Моравію.Перед від’їздом до Моравії Костянтин розробив слов’янську абетку. А вже 863 року Кирило і Мефодій привезли до Велеграда слов’янську азбуку та три-чотири церковні книги, перекладені слов’янською мовою. У посланні папи Іоанна VIII до моравського князя Святополка (880 р.)
Костянтина названо „творцем слов’янського письма”.
(слайд 22)
5 сторінка.
Українська мова – державна мова України
Читець
Я запитую в себе, питаю у вас, у людей,
Я питаю в книжок, роззираюсь на кожній сторінці –
Де той рік, де той місяць, той проклятий тиждень і день,
Коли ми перестали гордитись, що ми - українці?..
Ведучий 1.
Звучить мелодія Т. Петриненка «Україно».
Перетерпіла наша рідна мова і укази Петра І, Катерини П, Миколи І, дикунський циркуляр царського міністра Валуєва, який заборонив книги українською мовою, окрім творів художніх, і найганебніший Емський указ 1876 року, який зовсім заборонив друкування книг українською мовою.
Ти вся порубана була,
Як Федір у степу безрідний,
І волочила два крила
Під царських маршів тупіт мідний.
Але свій дух велично гідний,
Як житнє зерно зберегла.
Ведучий 2
Але народ ніколи не сумував, прагнув зберегти свою самобутність, свою мову. «Усі основні європейські мови можна вивчити за 6 років, свою ж рідну треба вчити ціле життя», - писав Вольтер.
Слайд
1720 рік- видано указ Петра І про заборону книгодрукування українською мовою або книжною мовою, яка хоч трохи її нагадувала, та про вилучення текстів, писаних українською мовою, з церковних книг.
1783 рік – вийшов указ Катерини ІІ про заборону викладання української мови в Києво-Могилянській академії – першому вищому навчальному закладі східних слов’ян.
1863 рік – з’явився “Валуєвський циркуляр” російського царизму, яким заборонено друкувати шкільні підручники, науково-популярні та релігійні видання українською мовою, заборонено викладання українською в школах.
1876 рік – імператор Олександр ІІ, перебуваючи в м.Емсі (Німеччина), підписав Емський указ, який забороняв друкування українською мовою всіх оригінальних творів і переклади та тексти українських пісень, заборонено було також сценічні вистави, читання лекцій та ввезення з-за кордону українських видань.
4 грудня 1919 р. в резолюції VІІІ Всеросійської партконференції “Про Радянську владу на Україні” говорилося про так звану політику українізації.
1927-1953 роки. В Україні починає проводитись сталінський терор проти української культури та українського етносу.
1938 рік. Сталін підписав постанову про обов’язкове вивчення російської мови. Ця хвиля заполонила собою всі школи України, що навіть у найглухіших селах, де люди не сприймали російську мову, її вводили як обов’язкову. З міст майже повністю зникають українські школи.
Початок 60-х років. Знаменита “хрущовська” відлига. Вона дала нам багато імен, від яких війнуло подихом вільної людини, гідної своєї мови, своєї землі, свого народу...
1983 рік – постанова ЦК КПРС та Ради Міністрів СРСР “О дополнительных мерах по улучшению изучения русского языка в общеобразовательных школах”.
28.10.1989 року вийшов закон про мову в УРСР. Зараз Україна святкує своє відродження, але цьому передувала тяжка боротьба. В 1991 році прийнята державна програма реалізації української мови та мови національних меншин до 2000 року. Давайте разом будемо розвивати нашу мову, і нехай у майбутньому не буде чорних плям, а усміхається лише щаслива, світла українська мова.
(Звучить українська пісня).
6 сторінка.
Петро Яцик – „щирий цінитель українського слова”-портрет
Ведучий 1.
Як великого мецената і найпалкішого цінителя української культури, його знав увесь світ. Будучи українцем за походженням, він одним із перших у сучасній історії України мислив категоріями патріотизму в контексті глобального розвитку цивілізації. І тому його фраза-афоризм „Справжній патріотизм вищий за будь-які партії…” близька і зрозуміла для нас сьогодні. Його слова ніби промовляють до нас із минулого…
(слайд 12)
Петро Яцик про себе розповідає:
„Нетиповий українець…
Мабуть, цей вислів більш точно передає сутність мого єства. Все своє життя я прагнув відродити українську свідомість, бив у дзвони вашого сумління, щоб ви порвали пута олжі, здерли полуду меншовартості і самовтіхи, аби наша прадавня нація зі своїм перлинним надбанням не залишилась у замшілій мушлі якимсь екзотичним етносом – в історичному тупику, осторонь магістралі світового розвитку.
А наша прекрасна мова - солов’їне слово – витворена славними пращурами, виплекана національними світочами думки та духу, увібрана нами з материнським молоком, не може і не повинна бути ущемленою і зацькованою, спаплюженою і розчавленою нині – в самостійній Українській державі…
Існуючи та працюючи заради цього все своє життя я свято вірив: замість того, щоб цілий вік нарікати на темряву, краще засвітити бодай одну свічку – й на світі менше стане темряви… ”
Ведучий 2.
Народившись в селі Верхнє Синьовидне на Львівщині у селянській родині, закінчивши семирічку, ставши помічником машиніста і виїхавши за кордон, П. Яцик не переставав вболівати за долю своєї Батьківщини. Канадський будівельник-землевласник українського походження, з кінця 50-х років почав направляти значні кошти на реалізацію різноманітних наукових і культурних проектів української діаспори. Маючи власний бізнес, зароблені гроші він вкладав в освітницьку діяльність й книговидання. Саме П. Яцик на власний кошт видав повне зібрання творів Михайла Грушевського, котре стало йому майже в мільйон доларів.
(слайд 13)
Ведучий 1.
У 2001 році одним з володарів Міжнародної премії ( Людина Року ), в галузі благодійництва та меценатства, був визнаний Петро Яцик, який зробив великий внесок у справу збереження самобутності української нації як на Україні, так і за межами нашої держави.
Ведучий 2.
Є слова, що білі-білі,
Як конвалії, квітки,
Лагідні, як усміх ранку,
Ніжносяйні, як зірки,
Ведучий 1.
Є слова, як жар, пекучі,
І отруйні, наче чад…
В чарівне якесь намисто
Ти нанизуєш їх в ряд.
Олександр Олесь
(слайд 35)
7 сторінка
Нетлінний скарб нації…
Ведучий 2.
Нетлінним скарбом століть називають національну мову і літературу — скарбом, що передається від покоління до покоління, що об’єднує минуле й прийдешнє. Мова — живий організм, вона розвивається за своїми законами, а тому треба у чистоті берегти цей скарб, прислухаючись до порад відомого нашого поета Максима Рильського:
Як парость виноградної лози,
Плекайте мову.
Пильно й ненастанно
Політь бур’ян.
Чистіша від сльози
Вона хай буде.
Вірно і слухняно
Нехай вона щоразу служить вам,
Хоч і живе своїм живим життям.
Ведучий 1.
Ми можемо багато говорити про мову та її красу, але думаю, що переконливіше будуть звучати поезії. Пропонуємо вашій увазі поетичні перлини про мову.
Читець
«Мово моя українська»
Мово моя українська,
Батьківська, материнська,
Я знаю тебе не вивчену –
Просту, домашню, звичну,
Не з-за морів покликану,
Не з словників насмикану!
Ти у мене із кореня,
Полем мені наговорена,
Дзвоном коси прокована,
В чистій воді смакована,
Болем очей продивлена,
Смутком багать продимлена.
З хлібом в душу всмоктана,
В поті людськім намокнута,
З кров’ю моєю змішана,
І аж до скону залишена
В серці моїм. Ти звеш сюди
Добрих людей на бесіду.
Читець
Дмитро Павличко «Сонети» 1978 р.
О рідне слово, хто без тебе я?
Моя ти – пісня, сила і відвага.
Тебе у спадок віддали мені
Мої батьки і предки невідомі.
Так не засни в запиленому томі, -
Дзвени в моїм і правнуковім домі!
Павло Глазовий «Гаряча філософія»
Не боялася дівулька
Ні лайки, ні бійки.
Закінчила школу
На нещасні трійки.
Але в мами є знайомий –
В університеті.
- Будеш ти на філософськім
Вчитись факультеті.
Та, явившись на екзамен,
Ляпнула дівулька,
Що жив колись на Вкраїні
Філософ Каструлька.
І сказав екзаменатор,
Вставши із-за столу:
- Я вам радив би вступити
В кулінарну школу.
І закінчила дівулька
Курси кулінарні.
Пече тепер пиріжки
І оладки гарні,
І на кухні порядкує
Рукою твердою,
І не путає каструлю
Зі Сковородою.
Читець
В.Сосюра «О мово моя!»
О місячне сяйво і спів солов’я,
Півонії, мальви, жоржини!
Моря бриліантів, це – мова моя,
Це – мова моєї Вкраїни.
Яка у ній сила – і кличе, й сія,
Яка в ній мелодія лине
В натхнення хвилини! О мово моя,
Душа голосна України!
Ти – сурми на сонці, ти – стягів гаї,
Ти – вибухів огненних повна.
Це – матері мова. Я звуки твої
Люблю, наче очі дитини…
О мово країнська! Хто любить її,
Той любить мою Україну.
Заключне слово викладача:
Ви читали прекрасні полум’яні слова про мову, Україну. І закінчити наш захід я також хочу словами Сергія Плачинди: «Мово рідна! Арфо мого серця! Люблю зажуру пісень твоїх, і невмирущий оптимізм гумору твого, і музику слів твоїх! Скарбе мій єдиний, без тебе я – перекотиполе, що його вітер несе у сіру безвість, у млу небуття. Твердине моя, і захисток, і гордість, і розрада в годину смутку!»
Шануйте рідну мову, плекайте, вивчайте, несіть у світ – тоді ви будете могутнім народом, якого визнаватимуть в усьому світі і з повагою звертатимуться: українці.
Ведучий 2
О мово рідна! Як тебе люблю!
І радість принесеш, і в горі втішиш.
Щоб відродилась ти, я Бога помолю,
Бо ти – найкраща. Найдорожча. Наймиліша.
