Міністерство освіти і науки України
Криворізька загальноосвітня школа I-III ступенів № 59
Виховна година-реквієм
«Україна пам’ятає»
(до дня вшанування пам’яті жертв голодомору)
Підготувала:
вчитель англійської мови,
класний керівник 8-Б класу
Смірнова І. М.
Кривий Ріг-2016 р.
Виховна година-реквієм:
«Україна пам’ятає»
Мета:
Ознайомлювати учнів з трагічним минули нашого народу;
Вчити дітей шанобливо ставитись до історії своєї країни, розкривати її як білі, так і чорні сторінки;
Виховувати здатність кожної людини на скорботу і пам’ять про мільйони загублених життів співвітчизників.
Формування та розвиток історичної пам’яті поколінь.
Матеріали та обладнання:
Малюнки, присвячені голодомору 1932 – 1933 рр. в Україні.
Свідчення очевидців тих років.
Композиція «Бозю, дай мені хоч соломинку» (колоски пшениці, свічки, зерно, дитяча біблія, рушники, янгол).
Мультимедійна установка, ноутбук та презентація «Україна пам’ятає».
Форма проведення: виховний захід-реквієм.
Використана музика: композиція В.Моцарта «Реквієм», пісня О.Білозір «Свіча»
Хід заходу:
Хто не знає свого минулого, той не вартий свого майбутнього.
М. Рильський
Голодна смерть, напевно, найстрашніша.
Вона повільна, довга і тяжка,
Жахлива і пекельна, найлютіша,
Бо зводить з розуму й така тривка.
Надія Красоткіна
Вступне слово вчителя:
Пам`ять – нескінченна книга, у якій записано все: і життя людини, і життя країни. Там багато сторінок вписано кривавими і чорними кольорами. Чорні ворони зграями ширяли над селами, заціпенілими в тяжкому смертельному сні 1933 року.
Учень:
Вірш «Фрагмент пам’яті»
А люди біднії в село,
Неначе злякані ягнята,
Позамикалися в хатах,
Та й мруть…
Сумують комини без диму,
А за городами за тином
Могили чорнії ростуть.
Учень:
Гробокопателі в селі
Волочуть трупи ланцюгами
За царину і засипають
Без домовини.
Дні минають,
Минають місяці.
Село навік замовкло, оніміло,
Кропивою поросло.
Учениця:
Дмитро Білоус «Ти кажеш, не було голодомору?»
Ти кажеш, не було голодомору?
І не було голодного села?
А бачив ти в селі пусту комору,
Зерно з якої вимели до тла?
Як навіть вариво виймали з печі
І забирали прямо із горшків,
Окрайці виривали з рук малечі
З торбинок кволих стариків?
Ти кажеш, не було голодомору?
Чому ж тоді, як був врожай,
Усе суціль викачували з двору,-
Греби, нічого людям не лишай!
Я бачив сам у ту зловісну пору
І пухлих, і померлих на шляхах.
І досі ще стоять мені в очах…
А кажеш – не було голодомору!
Учень.
Тож перегорнемо скорботні сторінки достовірної народної пам`яті.
Відео «Голодомор 1933 року»
Вчитель.
Масштабний голод в Україні почався наприкінці літа 1932 року, діставши кульмінації напровесні 33-го і лише на початку літа завершився скорботними жнивами. Впродовж цього року в Україні загинули мільйони людей. Жодна війна не забрала за такий короткий час стільки людських життів. Щохвилини у Запорізькій, Сумській, Київській областях умирали 17 осіб. Щогодини Полтавщина, Миколаївщина, Вінниччина та Хмельниччина втрачала 1000 хліборобів. А щодня - майже 25 тисяч українців.
Скільки ж їх знищила сталінська хлібозаготівля? Організована заради впокорення найволелюбнішого народу – 3, 5, 7 чи 10 мільйонів?
Учень:
У 1932 р. погодні умови склалися сприятливі і хліб, слава Богу, вродив, українці, працьовиті люди, не полінувались зібрати його. Але становище у країні було катастрофічним. Тому партійно-державна верхівка під керівництвом Й. Сталіна прийняла холоднокровне рішення: вийти з кризи шляхом конфіскації запасів зерна у хліборобній галузі. За кілька місяців селяни залишилися без продовольчого, фуражного, насіннєвого фондів.
Учень:
Представники місцевої влади організовували у селах спеціальні бригади, які вимагали від кожного по мішку зерна, в разі непослуху селянам загрожувало позбавлення волі строком десять років. Це був розбій, свідомо спрямований на фізичне винищення селянства.
Колективізація, розкуркулювання, денаціоналізація, геноцид... Внаслідок повного виснаження організму від голоду вмерло 12 мільйонів, було вивезено до Сибіру, на Урал, у райони Крайньої Півночі - 3 мільйони осіб. Злочин, здійснений під час голодомору в Україні, був злочином проти людства.
Учень.
Голод був нестерпним. Виснажені, маленькі рученята у передсмертній молитві звертались до Бога, просили хліба.
Маленьки пальчики простяг до хліба
І стиснув його, наче скарб,
І усмішка згасила ніби
На чолі жорстоких злиднів карб.
Впав навколішки близенько грубки
Й на мить забув про дні тривог,
А з очей, з усміхненої губки
Усміхався зголоднілий Бог.
(Н. Мудрик-Мриц)
Вчитель.
Люди пухли від голоду, вимирали цілі села. Наступила голодна зима. Хліба не стало вже до Нового року. Голодуючі сім'ї їли кукурудзяні качани, стебла, просяне лушпиння, стручки акації, сушену солому, трави, гнилі кавуни і буряки, а також м'ясо домашніх тварин і дохлих коней.
Учениця.
Нестерпне горе, біль і розпач матерів, які у відчаї страчували своїх дітей. Так, за спогадами очевидців, жінка помила дітей, натопила маковинням, закрила лядку, «і до ранку всі діти померли».
Учениця.
А. Листопад «Остання колискова»
Спіте, дітки, спіте, любі.
І не просинайтесь!
Вже не буде мучить згуба.
Забере Вас пташка райська.
Спіте міцно, спіте, діти…
Янгол божий на порозі.
Вже не буде їсти хтітись.
І не будуть пухнуть нозі.
Спи, синочку, горе – паску.
Засинай, навіки, доню.
То моя остання ласка
З материнської долоні.
Натопила маковинням.
Затулила лядку й комин.
І в тумані темно – синім
Заспівала колискову.
Учень.
У той рік заніміли зозулі,
Накувавши знедолений вік.
Наші ноги розпухлі узули
В кирзаки-різаки у той рік.
У той рік мати рідну дитину
Клала в яму, поклавши на бік,
Без труни, загорнувши в ряднину...
А на ранок — помер чоловік.
Учень.
Під кінець 1932 та на початку 1933 року селянство вже не мало ніяких харчів, а спеціальні загони забирали не лише останнє зерно, але і печений хліб, крупу, квасолю, картоплю, горох, насіння для сівби овочів, навіть насіння квітів. Виймали з печей зварену пісну страву: борщ чи кашу - і розхлюпували по долівці. Селяни ховали торбинки із зерном у колиски немовлят, розсипали на печі, прикривали рядном і садили згори дітей, закопували залишки зерна у землю, затоплювали у криницях. Але все це пошукові загони знаходили...
Учениця.
А ось яким було меню того страшного лихоліття, завдяки якому українці виживали. Меню відтворене на основі спогадів свідків того старшного голоду:
Хліб, до складу якого були висівки проса та гречки, замішані на воді.
Відварена дерев’яна стружка
Випарені в казанах старі кістки тварин, шкіряне взуття та підошви.
«Млинці» з кропиви, каша з іншого бур’яну, лободи.
Делікатесом були жолуді, слимаки.
Учениця.
У селах люди поїли всіх котів, собак, ловили диких птахів, пацюків, ховрахів, пробували їсти порожні качани від кукурудзи, переварений гнилий бур'ян, клей з дерев, додавали в їжу тирсу, але це не рятувало. Почалися випадки людоїдства. Деякі збожеволілі сім'ї поїдали своїх найменших діточок, щоб вижити самим. Навесні 1933 року зареєстровано 10 тисяч судів над людоїдами.
Учень.
Юрій Клен «Прокляті роки»
Тоді дурні Грицьки і Опанаси
Вмирали, як у зливу комарі.
Тоді по селах їлось людське м'ясо,
І хліб пекли з розтертої кори,
Дивились голодні діти ласо
На спухле тіло вмерлої сестри.
Так ми, хоч і покинули печери,
В двадцятім віці стали людожери.
Учень.
А ось які свідчення залишили про страшні роки ті, хто пережив голод.
( Діти зачитують свідчення земляків, які пережили голод).
Учень:
«У 1933 році померла моя сестричка…, їй було лише три роки. Вона не кричала, не вередувала, а лище тихо просила їсти…»
Микола Піскун, 1926 р.н., смт. Сиваське, Херсонська область
Учень:
«Когда мне ыло 12 лет, осудили за колоски меня маленького на 5 лет к тяжелым работам. Мама пухла вместе с сестрой и умерла на моих глазах. Одно спасенье: мыши наносили в свои норки запасы, землей обворачивали их в круглые кучки, а мы уже их раздалбывали зимой и забирали эти запасы».
Петро Оливка, 1921 р.н., смт Петрпавлівка, Дніпрпетровська область
Учень:
«Голод почався ще у 1932 р. Врожай був непоганий, але увесь хліб намолочений забрали під мітлу… В поле нікому було виходити, люди мерли, як мухи… за день вмирало до 20 душ. Не було кому ховати».
Іван Приступний, 1916 р.н., с. Єгорівка, Одеська область.
Учень:
«А мені згадався 1933-й рік. То ж таки був геноцид! Половину Сухої Балки виморено голодом за одну весну. Родина Булата – коваля, де діти старші поїли менших… А ті мої товариші-однокласники Киселі, що незрівнянні успіхи мали з математики, - сьогодні в школі були, а на завтра вже не прийшли: померли обоє. А Галещинська біофабрика окороки відправляє на експорт.. Ні, то довічний Сталінів гріх, злочин, якому ніколи не буде виправдання…»
Письменник Олесь Гончр, 1918 р.н., щоденники, запис від 23 серпня 1980 р.
Учениця.
Опухлі діти і дорослі чорними тінями ходили вулицями сіл, по звалищах у пошуках чогось їстівного - і падали на землю мертвими. Багато дітей на берегах річок варили у казанках молюсків, різних черепашок, щоб утамувати голод, їли щавель, лободу, видирали гнізда птахів, зривали на полях недозрілі колоски, вилущували зернятка посинілими ротами. Масове вимирання селян відбувалося якраз навесні.
Учень:
Вірш "Вічний монолог"
Я ще не вмер...
Ще промінь в оці грає.
В четвер мені пішов десятий рік.
Хіба в такому віці помирають?!
Ви тільки поверніть мене на бік.
До вишеньки.
В колиску ясночулу...
Я чую запах квітів. Я не вмер...
А небо стрімко падає додолу
Тримайте хтось.
Хоча б за коси верб.
Куди ж ви, люди, людоньки, куди?!
Окраєць ласки.
Чи хоч з печі диму?
В клітинці кожній – озеро води.
Я ще не вмер.
...Усі проходять мимо.
...А житечко моє таке густе.
...А мамина рука іще гаряча.
Вам стане соромно колись за те.
Та я цього вже не побачу.
Учень:
Села вимирали тихо, благаючи хліба. Виснажені, напівживі жінки пекли перепічки, замішані на тирсі, товчених жолудях, ліщинових сережках. Та з кожним наступним днем ставало все скрутніше і голодніше. В пошуках можливого харчу люди йшли із села в міста. Бодай лушпину від картоплі знайти, бодай крихту хліба. Бодай.
Учениця.
Вірш "Дівоча сльоза"
Плаче Таня.
На возі з мерцями.
Вона, людоньки, ще ж бо жива...
А везуть вже до смертної ями.
Забарилися десь перезва.
І нема кому косу розплести.
Повмирали й подружки, й дружки.
Отака українська сієста.
Отакії московські стрічки.
Дочекалася свого весілля.
Мертві хлопці...
Усі женихи!
Наречена поверх, як неділя.
А ще вище – чужії гріхи.
Серед білого дня стало темно.
Що, гробарю, ти Богу сказав?!
Покотилась, як сонце, на землю
Та остання дівоча сльоза.
Учень:
Вірш "Біла молитва братика"
Бозю!
Що там у тебе в руці?!
Дай мені, Бозю, хоч соломинку...
Щоб не втонути в Голодній Ріці.
Бачиш, мій Бозю, я ще – дитинка.
Таж підрости хоч би трохи бодай.
Світу не бачив ще білого, Бозю.
Я – пташенятко, прибите в дорозі.
Хоч би одненьку пір’їночку дай.
Тато і мама – холодні мерці.
Бозю, зроби, щоби їсти не хтілось!
Холодно, Бозю.
Сніг дуже білий,
Бозю, що там у тебе в руці?..
Відео: «Свічка»
Вчитель:
Життя людське — найсокровенніший дар Божий, і кожне — дорожче над усі цінності земні і кожне має зберегтися в пам'яті поколінь і нинішніх, і грядущих, бо ми люди. Ніколи не пізно... Покаятися і стати на шлях істини і любові, бо голоси мучеників із тридцять третього, що померли насильницькою жахливою смертю, волають до наших сердець і розуму, щоб сказати пекуче слово правди.
Тому ми сьогодні згадуємо цю трагічну сторінку історії українського народу та даємо обіцянку передати знане прийдешнім, щоб світла пам'ять спокутувала несправедливе замовчування минулого.
Учень:
О, як же ти не вмерла, У країно,
Бо скільки ж то зловісницька мета
Звела людей, приречених безвинно, —
Й ніхто за це ні в кого не спитав.
Чому, чому, чому, чому
Гонили правду у тюрму?
Чому від голоду вмирали?
Чому церкви поруйнували?
Чому так знищили багато?
Чому не судять винуватих?
Учениця.
Сьогодні поширена думка, що говорити про голод – це озиратися назад, це блукати десь серед могил. А що ми там знайдемо? Ми повинні дивитися у завтрашній день, а не озиратися назад. То чи треба сьогодні говорити про голод?
Учень.
Озиратися в минуле треба кожному. Людина не живе в одному часі, а у трьох часових вимірах: у минулому, сьогоденні та майбутньому. Дорога у майбутнє пролягає через минуле. Треба осмислити власне минуле, зрозуміти його, бо історія повторюється. І коли люди не зроблять сьогодні висновків, то вони будуть ходити по колу.
Вчитель:
А зараз давайте закріпимо наші символічні колоски на карті України на знак пам’яті та вшанування жертв голодомору 1933 року.
Вчитель:
Тепер зі своїх свічок ми зараз викладемо 1933 на згадку про той страшний рік та на знак пам’яті про померлих.
Вчитель:
І ще одне: нехай у ваших серцях залишаються ці маленькі вогники свічок, як спомин про тих, кого сьогодні немає серед нас, які померли страшною смертю, дай, Боже, щоб це ніколи більше не повторилось!
