Одна з найбільших помилок – вважати,
що педагогіка є наукою про дитину,
а не про людину
[pic]
Серед багатьох педагогічних професій є одна особлива – майстер виробничого навчання. Її назва на перший погляд є звичайною і простою. Та подивитись глибше в її сутність, осмислити значення кожного слова , то виявляється, що мова йде про одну з найскладніших, найвідповідальніших професій.
Це пояснюється тим, що майстер у ПТНЗ – це педагог, основний організатор виробничого навчання учнів, їхній наставник, вихователь. Йому повинні бути притаманні високий професіоналізм, компетентність, глибокі педагогічні і виробничі знання, володіння найскладнішими вміння і навичками на рівні останніх досягнень, любов до вихованців і милосердя, доброта та чуйність. Безумовно, цей педагог має бути справжнім майстром з професії, якої він навчає юнаків та дівчат. Та поряд з цим він повинен мати психолого – педагогічну підготовку. Без знань з психології та педагогіки, зокрема з дидактики й теорії виховання, без володіння педагогічними технологіями неможливо здійснювати навчально – виховний процес.
В усіх педагогічних посібниках підкреслюється значення двох принципів: врахування вікових особливостей і здійснення виховання на основі індивідуального підходу. Психолого-педагогічні дослідження останніх десятиліть показали, що найважливіше значення має не стільки знання вихователем віку та індивідуальних особливостей, скільки урахування особистих характеристик і можливостей вихованців. Індивідуальний підхід передбачає опору на індивідуальні якості. Останні виражають дуже важливі для виховання характеристики – спрямованість особистості, її ціннісні орієнтири, життєві плани, сформовані настанови, домінуючі мотиви діяльності і поведінки. Ні вік, взятий окремо, ні індивідуальні особливості особистості (характер, темперамент, воля), розглянуті ізольовано від названих провідних якостей, не забезпечують достатньої основи орієнтованого виховання.
Принцип індивідуального підходу у вихованні потребує, щоб вихователь:
¾ постійно вивчав та добре знав індивідуальні особливості темпераменту, риси характеру, погляди, смаки, звички своїх вихованців;
¾ вмів діагностувати і знав реальний рівень сформованості таких важливих особистісних якостей, як образ мислення, мотиви, інтереси, спрямованість особистості, ставлення до життя, праці та інше;
¾ постійно залучав кожного вихованця до посильної для нього і все ускладнюючої діяльності, що забезпечує прогресивний розвиток особистості;
¾ своєчасно виявляв і усував причини, які можуть перешкодити досягненню мети, а якщо ці причини не вдалось своєчасно виявити та позбавитись їх - оперативно змінював тактику виховання в залежності від нових умов та обставин;
¾ максимально спирався на власну активність особистості;
¾ поєднував виховання з самовихованням особистості;
¾ розвивав самостійність, ініціативу, самодіяльність вихованців, не стільки керував, скільки вміло організовував і спрямовував діяльність, яка забезпечувала б успіх.
У процесі роботи з учнями, майстрові необхідно звертати серйозну увагу на індивідуальні особливості сприймання, мислення, пам'яті, уваги, уяви, мови, характеру, темпераменту, волі своїх вихованців.
Змістом окремого циклу в індивідуальному підході є послідовність десяти етапів:
1) попереднє виявлення індивідуальних особливостей розвитку;
2) аналіз отриманої інформації з метою встановлення позитивних та проблемних аспектів розвитку дитини, причин їх виникнення;
3) фіксація результатів діагностування у щоденниках спостережень, психологічних паспортах дітей та психологічному "портреті" дитячої групи;
4) систематизація, узагальнення та аналіз результатів вивчення індивідуальних особливостей розвитку дитини;
5) визначення першорядних та другорядних індивідуальних завдань роботи з дітьми та їхніми родинами;
6) вибір адекватних методів і прийомів, форм та засобів виховної роботи;
7) визначення варіативного навчального змісту;
8) створення та комплектація варіативного предметно-ігрового середовища розвитку дитини;
9) практичне здійснення індивідуального підходу в навчально-виховному процесі;
10) прогнозування стратегії і тактики навчання та виховання.
Тип темпераменту - одна з найважливіших умов походження
індивідуально-своєрідних рис характеру. Від властивостей темпераменту залежать динамічні (швидкість, сила, інтенсивність) особливості характеру. Властивості темпераменту можуть сприяти або протидіяти розвитку певних якостей особистості (холерику легше стати хоробрим, ніж меланхоліку). Тип темпераменту певним чином зумовлює недоліки характеру при послабленні виховання. У такому випадку сангвінік недостатньо зосереджений, похапливий, поверховий, легковажний. Холерик - нестриманий, конфліктний, агресивний, невитриманий. Флегматик - млявий, байдужий, консервативний.
Таким чином можна виділити наступні особливості спілкування:
Сангвінік
- формувати в нього стійкі інтереси;
- навчати терплячості, тому, що розпочату треба доводити до кінця;
- якомога більше хвалити за моральність вчинків та виконану роботу;
- викоріняти недбалість і поверховість при виконанні завдань;
- враховувати, що життєрадісність, товариськість і оптимізм сангвініка здатні повернутись іншим боком медалі та стати як джерелом легковажності, так і нестійкості даної дитини.
Так, для сангвініків важливо забезпечити збереження їх інтересів, формувати вміння розгортати сюжет гри, знаходити в ньому нові повороти, повертатись до розпочатої роботи та завершувати її. Враховуючи знижену сензитивність, варто звернути увагу на формування симпатії до оточуючих, вміння розуміти та враховувати інтереси інших людей - і дорослих, і ровесників.
Холерик
- навчати обдумувати свої рішення, оцінювати запас своїх сил;
- виховувати наполегливість і стриманість, як потрібно володіти собою, аби не дратуватися;
- у зародку блокувати будь-яку агресивність;
- необхідно добирати такі методи роботи, де закріпилися би процеси гальмування і не було б надмірного збудження з боку нервової системи: спокійні, в яких усе залежить від уваги і потрібні мінімум емоцій;
- холерика не варто вмовляти, він реагує зазвичай лише на батьківські вимоги.
Для холерика властива висока реактивність, підвищено збудлива реакція на оточуюче. Дитина погано керує собою у незвичних ситуаціях. Тоді слід забезпечити особливо уважний контроль з боку дорослого. З ровесниками такі діти поводяться нестримано, іноді конфліктно й агресивно. Тому дорослому варто навчати таких дітей взаємодіяти з іншими, знаходити з ними спільну мову. Холериків, які внаслідок швидкої втомлюваності часто порушують поведінку, не слід жорстко карати, важливіше - створити умови, що попереджають перевантаження дитини та надмірне збудження нервової системи, включити малюка у цікаву й захопливу справу.
Флегматик
- намагатися виробляти допитливість і зробити його ініціативним;
- навчати, як правильно переключати увагу при виконанні різних доручень і як розподілити раціонально час;
- не дратуватися повільним темпам, а прискорювати їх, залучаючи в ігрову діяльність.
- намагатися розвинути навички спілкування і товариськості;
- будь-якими способами пробуджувати кмітливість і уяву дитини.
Меланхолік
- не потрібно вимагати від меланхоліка того, що для нього не можливо. Накази гальмують його діяльність;
- намагатися підтримати його, похвалити, бути з ним доброзичливим;
- скеровувати його лише на посильні завдання і допомагати їх вчасно втілювати.
Меланхолік відзначається хворобливою вразливістю, замкнутістю, відчуженістю, безволлям. Вроджені динамічні можливості дітей - це ті вихідні умови, в яких повинен діяти вихователь, реалізуючи свої професійні цілі. А відтак, для дітей кожного типу темпераменту актуальними є певні виховні задачі.
Висновки
Враховуючи зростаючий рівень знань сучасних учнів, їх різнобічні інтереси, майстер в/н і сам повинен всебічно розвиватися: не тільки в галузі своєї спеціальності, але й у галузі політики, загальної культури, повинен бути для своїх вихованців прикладом моральності, носієм людських чеснот та цінностей.
Зрозуміти глибинні характеристики особистості за зовнішніми актами поведінки дуже важко і не завжди вдається. Потрібно, щоб сам учень допомагав майстрові,. зробіть його своїм другом, спільником, співробітником. Це найкоротший та вірний шлях до діагностики глибинних якостей особистості.
Тому діяльність майстра в/н повинна бути спрямована на підготовку компетентного висококваліфікованого конкурентоспроможного робітника з необхідним набором особистісних якостей, що оптимально задовольняють потреби ринку й суспільства.
До кожної дитини слід застосовувати
його власне мірило ,
спонукати і нагороджувати його
власною заслуженою похвалою.
Не успіх, а зусилля заслуговує нагороди
