Классическая гуманитарная гимназия
Внеклассное мероприятие
«В океане родного народа»
(«Изучение жизни и творчества украинских писателей –
юбиляров 2015 года»)
Подготовила учитель украинского языка
и литературы
Харлап Ирина Александровна
Донецк, 2015
Тема: «В океані рідного народу» ( літературний вечір, присвячений 80-річчю від дня народження Василя Симоненка).
Мета
навчальна: глибше ознайомити з творчістю великого сина українського народу – В.Симоненка; розповісти про нелегкий життєвий шлях поета; формувати почуття приналежноcті до малої батьківщини – Донеччини; удосконалювати вміння виразного читання віршів;
розвивальна: розвивати полікультурну, соціальну та творчу компетентності учнів;
виховна: виховувати толерантне ставлення до до соціокультурних надбань українців; відповідальність, товариськість, уміння поважати точку зору інших;
Унаочнення: портрет В.Симоненка, картки із завданням для літературного конкурсу, ілюстрації до творів, відеозаписи «На тисячу хвилин мовчання», «Азбука часу», документальний фільм «Гра долі. Василь Симоненко» ; буктрейлери «Ти знаєш, що ти – людина?», «Лебеді материнства».
Підготовчо – організаційна робота
підготовка приміщення для проведення літературного вечора:
- літературний вечір проводиться в актовій залі, ака прикрашена портретом В.Симоненка, ілюстраціями до його творів;
учні об’єднуються в групи:
- актори;
журналісти;
дизайнери;
сценаристи;
ведучі.
Перебіг свята
Зала. На сцені за столом сидить Мати. На столі книги, зошити. Мати читає листа. У задумі підводить голову.
Чути голос Василя Симоненка. Він читає вірш «Лебеді материнства» (якщо немає запису голосу поета, то один з учнів).
Мріють крилами з туману лебеді рожеві,
Сиплють ночі у лимани зорі сургучеві.
Заглядає в шибку казка сивими очима,
Материнська добра ласка в неї за плечима.
Ой біжи, біжи, досадо, не вертай до хати,
Не пущу тебе колиску синову гойдати.
Припливайте до колиски, лебеді, як мрії,
Опустіться, тихі зорі, синові під вії.
( Далі звучить буктрейлер «Лебеді материнства»).
Мати. [pic]
Можна все на світі вибирати, сину,
Вибрати не можна тільки Батьківщину.
[pic]
… Ці слова золотими літерами сяють на тому прекрасному пам’ятнику, що стоїть на могилі мого сина в Черкасах… Болить моє серце і досі за єдиним сином.
Перший юнак.
Ну, братці, ми знову влипли! Якась сентиментальщина: іще , дивися, сльози поллються. Ну скільки можна!
Мати (незважаючи на репліку). Чим більше живу, тим частіше мені сниться Василь маленьким хлопчиком – у коротеньких штанцях на дві підтяжки, що я йому пошила до якогось свята.
[pic]
А інколи глухої ночі прокидаюся зі страху, бо сниться, що Вася тоне в Удаї. Це було після 7 класу, коли він, прив’язавши весло до спини, намагався перепливти на другий берег річки, де його чекали хлопці з човном… А ще мені сниться наша стара сільська хата.
[pic]
Третій юнак. І справді, так можна потонути в гірких переживаннях.
Другий юнак. Симоненко…Василь…Узагалі не люблю віршів. Тим більше українських… Калинонька… Дівчинонька… очі… Ночі… Плаче, плаче, стара мати. Усі плачуть…
Перша дівчина. Якби ви прочитали твори цього поета, то не блазнювали б отак ( стає зосередженою і починає читати).
[pic]
В мене була лиш мати,
Та був іще сивий дід, —
Нікому не мовив «тату»
І вірив, що так і слід.
Перший юнак (перебиває).Ха-ха! Давно знаю. А хто ж я – верблюд? Зробила відкриття разом зі своїм поетом…
Третій юнак. Певна річ, що людина. Ходиш на двох ногах, а душа й досі на чотирьох шкандибає. Слухай краще, коли сам прочитати не можеш…
Другий юнак. Якби хоч гумор! Люблю погигикати.
Перша дівчина. Не знаю, що ви взагалі любите, до чого у вас лежить душа? Хоча сьогодні серед таких, як ви, модно демонструвати свою бездуховність. Гигикати…
Перший юнак. О! Це ми чули сто разів. І взагалі, чого я сюди прийшов? Краще «відика» подивився. Ото діло!
Друга дівчина. Ну чому ми такі невігласи? Світ знає про нашого Василя Симоненка, а ми…
Перша дівчина. Такі, как Василь Симоненко, не дають нам задрімати, заснути, будять уяву та наставляють на шлях істини… [pic]
Поет звертається до таких, як ми з вами:
Усмішка твоя – єдина,
Мука твоя – єдина,
Очі твої – одні.
( Звучить буктрейлер або відома пісня В.Морозова на слова В.Симоненка «Ти знаєш, що ти – людина?»).
Третя дівчина. А Олесь Гончар писав: «Справді, як молодий витязь, звівся він у нашій поезії, і так виразно чуємо його свіжий, мажорний, юнацьки бадьорий голос, яким він і сьогодні вітає життя...»
Ось послухайте.
[pic]
(Читає вірш «Світ який – мереживо казкове!..»).
Друга дівчина. У нашій літературі була течія «шістдесятників».Тоді молоді поети й письменники взяли на свої плечі нелегку ношу – відродити в людських душах віру в найсвятіші наші ідеали. Один із наймогутніших, Василь Симоненко, фактично був заборонений зовсім.
( Звучить відеозапис «На тисячу хвилин мовчання»).
Третій юнак. Тоді ж, немов орда, топталися по Василевій пам’яті вірнопіддані чиновники і, в гонитві за славою та чинами, - критики.
З’являється Критик. Він у сірому костюмі, краватка – яскраво – червона. Витягує наперед шию, наче підкрадається.
Критик. Виявляється, і тут згадують нашого брата. І справді, без нагляду та критичного ока можна зайти в хащі життєвих помилок.
Перший юнак. А взагалі. Що роблять критики?
Критик. От, скажімо, поет напише твір. А в ньому є думки, над чіткістю яких він попрацював недостатньо. Тут наш брат і наведе критику, посварить поета, бо не тією дорогою він ішов.
Перша дівчина. Як він ішов!
Струменіла дорога,
Далеч у жадібні очі текла.
Не просто ступали –
Співали ноги,
І тиша музику берегла.
(З’являється вчителька української мови та літератури) .
Учитель. Я вас не розумію… Я думаю, що за поезію Василя Симоненка агітувати зайве – вона чиста, висока думками, глибока почуттями та ще й адресована таким, як ви, - молодим.
Друга дівчина. Та чому ж нам, молодим, так мало говорять у школі про цього поета?
Учитель. Для вас я хочу зачитати уривок зі спогадів учительки Василя Симоненка Уляни Демченко. Візьміть за взірець, яким повинен бути учень.(Зачитує). «На уроках він був серйозний. Ніколи не сміявся, не ганяв по шкільному подвір’ю. У класі Вася виділявся серед учнів, по-перше, бідним одягом, по-друге, розумом. Навіть учителі не читали стільки книжок, як наш найкращий учень. Часто він писав вірші до шкільної і класної газети, співав у хорі».
( Ураз біля вікна з’являється чоловіча постать. Це – Людина з минулого. Чоловік пильно прислухається, не втручаючись у дію. На його обличчі суворість і невдоволення).
Учитель (насторожено поглядає на Людину з минулого). Дитинство поета припало на повоєнний час, тому окремі вірші справді надто різкі, викривальні. Я думаю, що поет зміг би подолати свої помилки, якби не раптова смерть.
Другий юнак. Симоненко – це наша історія. Його поезія сама проситься в душу. (Читає вірш «Люди – прекрасні…»).
На сцені з’являється юнак у білій сорочці. Це – поет.Він починає читати вірш «Гей, нові Колумби й Магеллани».
Поет. Шановна вчителько! Народ визнає поетів не за те, що добре поводилися на уроках,
Третя дівчина (до Поета). Звідки ви такий?
Друга дівчина. Розкажіть про себе, будь ласка.
Учитель. Друзі, ми з вами якось забули про Матір. А вона ж може багато нам розповісти.
Усі. Розкажіть, Мамо! Просимо вас.
Мати. Біографія мого сина – у його віршах. І про наш рід та про все, що пов’язано з дитинством Василя, згадується у його поезіях. У вірші «Мій родовід» він писав:
Предок мій споконвіку
Хліб сіяв і свині пас.
Про діда Трохима написав вірша «Дід умер».(Хтось із учнів читає вірш).
Третій юнак. А розкажіть про Василевого батька.
Мати. То не батько. А вітер: прилетів – і полетів, а нам з Васею завдав багато болю.
Перша дівчина. А бабусю Онисю ви пам’ятаєте?
Мати. Аякже! У повоєнних українських селах сусіди були як родичі. Переживши спільне горе, допомагали одне одному збудувати нову хату, ділились останньою жменькою борошна, дрібком солі, сірниками. Однією з таких сусідок була маленька, худенька, нічим не примітна баба Онися. Ця згорьована жінка втратила на фронті чоловіка, трьох синів-солдатів, тож Василь був для неї як син. Коли виріс, у дяку за все, що вона зробила для нього, написав вірш:
[pic]
У баби Онисі синів нема.
На кожній її волосині
морозом тріщить зима.
Я горя на світі застав багато.
Страшнішого горя нема,
ніж те, коли старість мати
в домівці стрічає сама.
Людина з минулого. А я собі слухаю та думаю: до чого воно дійде?
Поет (дивиться збоку на Людину з минулого і читає).
Ми - не безлiч стандартних я,
А безлiч всесвiтiв рiзних.
Ми - це народу одвiчне лоно,
Ми - океанна вселюдська сiм'я.
I тiльки тих поважають мiльйони,
Хто поважає мiльйони «Я».
Людина з минулого (мало не кидається з кулаками до поета). І чого вам треба? І навіщо будити минуле? Вас треба ізолювати!..
Поет (спокійно, але з твердістю в голосі). Мене не треба ізолювати, адже мене немає… Я пішов із життя 28-річним ще 1963-го.
( Відеозапис «Азбука часу»).
Людина з минулого (недоумкувато). Як? А чому ж ви тут?
Поет. Бо я єсть! І вчора був! І буду завтра! Бо я – поет!
Колгоспник. А ми всі – земляки нашого нашого славного поета. Як стали трохи заможними, збудували в Біївцях нову школу і назвали її ім’ям Василя Симоненка.
[pic]
( Документального фільм «Гра долі. Василь Симоненко»).
Поет.
Одійдіте, недруги лукаві!
Друзі, зачекайте на путі!
Маю я святе синівське право
З матір'ю побуть на самоті.
Рідко, нене, згадують про тебе,
Дні занадто куці та малі,
Ще не всі чорти живуть на небі,
Ходить їх до біса на землі.
( Звертається до всіх ).
Найпрекрасніша мати … ( щаслива),
Найсолодші кохані … (вуста),
Найчистіша душа … (незрадлива),
Найскладніша людина … (проста).
Але правди в брехні … (не розмішуй),
Не ганьби все підряд … (без пуття),
Бо на світі той … (наймудріший),
Хто найдужче любить … (життя).
(Виходить. Лунає музика).
Учитель. В. Симоненко став близьким і дорогим для кожного, хто безмежно любить свій народ, свою Батьківщину. Поезія його напоєна душевною добротою і незгасимою любов’ю до всього чесного, гуманного, справедливого. Він писав:
Моє життя – розтрощене корито,
І світ для мене – каторга і кліть…
Так краще в тридцять повністю згоріти,
Ніж до півсотні помаленьку тліть.
Його ідеали стали нашими ідеалами, а тому творчість поета буде вічною, як і сам народ, з якого він вийшов.
[pic] [pic] [pic] [pic]
Література
1. [link] .
2. Гончар О. Т. Витязь молодої української поезії. - У кн.: Симоненко В. Поезії. — К.: Радянський письменник, 1984. - с. 3-11.
3. Демидова І. Ю. З чого починається людина : позакл. читання за творами В. Симоненка / І. Ю. Демидова // Все для вчителя. - 2003. - січ. (№ 3). - С. 2-4.
4. Кавуненко О. Яким насправді був Василь? / О. Кавуненко // Українська газета. - 2008. - 18-31 груд. (№ 45/46). - С. 3.
5. Олійник Б. Великий Українець Василь Симоненко / Б. Олійник // Сільські вісті. - 2010. - 12 січ. (№ 3). - С. 1.
6. Сом М. Д. [автор і упорядник]. З матір’ю на самоті. Документальна повість-діалог з матір’ю В. Симоненка Н. Щербань; вірші, щоденники В. Симоненка, спогади про поета, поезія, присвячена йому. - К.: Молодь, 1990. - 128 с.
7. Чемерис В. Земля, що його народила / В. Чемерис // Літературна Україна. - 2010. - 14 січ. (№ 1). - С. 7.
Інтернет - ресурси
1. Симоненко В.А.
http://uk.wikipedia.org/wiki
Матеріал з Вікіпедії - вільної енциклопедії.
2. Бібліотека української літератури.
http://www.ukrlib.com.ua/bio/printout.php?id=300
Симоненко Василь Життя та творчість.
3. Василь Симоненко (1935-1963).
http://poetry.uazone.net/symonenko/
Абетковий покажчик творів.
5. В. Симоненко. Життя і творчість
http://www.refine.org.ua/pageid-2629-1.html
