Благодатнівська загальноосвітня школа І-ІІІ ступенів
Відділ освіти Амвросіївської райдержадміністрації
Районний методичний кабінет
Розробка виховного заходу
Тарас Шевченко - художник
[pic] Підготувала Білик В. М.,
учитель української мови та літератури
с. Благодатне, 2016
Обладнання: картини Т. Г. Шевченка, автопортрет, предмети для інсценування, виставка збірок творів Т. Г. Шевченка.
Епіграфи:
Визнання художника – спрямувати світло
в глибину людського серця.
Р. Шуман
Художник – дзеркало, але дзеркало живе.
В. Короленко
Хід заходу
Ведучий 1. У перші березневі дні ми знову згадуємо ім’я великого генія словесності, талановитого художника Тараса Григоровича Шевченка. Талант приходить у світ, щоб допомагати людям у пізнанні дійсності. І Тарас Григорович Шевченко допомагав вогненним словом, яскравими фарбами, рішучими вчинками. (Слайд №1)
1 – й у ч е н ь
Він був борцем,
Борцем живе між нами
І вічно житиме, крокуючи піснями
Через кордони і крізь даль віків.
2 – й у ч е н ь
Гомоніла твоя кобза, батьку,
Гучною струною,
В кожнім серці одбивалась
Чистою луною.
1 – й у ч е н ь
Який потрібно мати
В душі безсмертний цвіт,
Щоб хвилювати людство
І через сотню літ.
2 – й у ч е н ь
Хай же промінь твоїх думок
Поміж нами сяє, -
«Огню іскра великого»
Повік не згасає!
Ведучий 2. Датський критик Георг Браденс говорив, що «треба володіти мужністю, щоб мати талант». Своє життя Шевченко віддав сміливій боротьбі проти існуючого безправного кріпацького життя своїх земляків, проти несправедливої долі України, яку бажав бачити вільною, квітучою.
Ведучий 1. Творчість великих художників, а до таких і належить Тарас Григорович, - це завжди прекрасний сад з квітами й реп’яхами, а не красивий парк із утрамбованими доріжками. (Слайд №2): «Визнання художника – спрямувати світло в глибину людського серця»; «Художник – дзеркало, але дзеркало живе».) Важко сходив Тарас Григорович до вершин малювання.
(Сценка про Тараса)
П’єса В. Долини «Мені тринадцятий минало»
Дійові особи: Дяк, Тарас.
Подвір’я біля хати дяка. Посередині лежить стара колода. На передньому плані, ліворуч, густий очерет, що створює затишний куточок. Із-за хати видніється старий похилений тин, за яким розкинулося в зелені садків село. Линуть ранкові звуки півнячого співу та овечої отари, яку женуть на пасовисько. На сцені нікого немає. Раптом з хати почувся голос дяка:
Пауза. З дверей виходить в одній сорочці, з хрестом на шиї заспаний дяк.
Дяк (оглядаючись).Тарасе! Гей, де ти? Щез, нечестивець окаянний. (Бере кухлик і хоче набрати з діжки води.) Нема… Тарасе! (Витягує з-під стріхи різку.)Давно тебе потчевал… (Береться за живіт.) Утроба, аки геєна огненна.
Заходить, несучи в цеберках воду, Тарас. Він босий, в полотняній сорочці, куценьких штанях.
Дяк. З’явився, приблуда… Та скоріше! Повзеш, яко червь тлєтворная!
Тарас. (ставлячи цеберки біля хати).Черв’яку легше, пане дяче…
Дяк. Переробився, бач… Розглагольствуєш! Бери-но кухлик та окропи швидше! Ху, голова, розривається… (Підставляє голову.)
Тарас (зливаючи дякові). Не пили б уже…
Дяк (сердито). Не твоє діло! Рушник подай!..
Тарас виносить з хати рушник. Дяк хоче перев’язати голову.
Дяк. Поможи, не бачиш?..
Тарас зав’язує рушник.
Дяк. Ху!.. (П’є воду.) Те, що вчора тобі загадував, - зробив?
Тарас. Псалтир склеїв, Часослов зшив, а букви намалювати не встиг.
Дяк. Я так і знав!.. Сновідєніям предавался, окаянний!
Тарас. Ні, пане дяче, я після покійника сьогодні ще й не дрімав…
Дяк. А що ж содєях?
Тарас. Замітав, пензлі мив перед малюванням…
Дяк. Малюванням, малюванням… Он через два дні діти в школу вже прийдуть, а у мене Святе Писаніє не готове. Ану внеси книги, подивимося… (Тарас вносить старі книжки.) Азбуку покажи.
Тарас (струшуючи книжку). З Псалтиря порохня вже сиплеться, пане дяче…
Дяк. Ай! Беззаконіє твориться з святими книжками.
Тарас. Миші поглумилися!
Дяк. О горе суще!
Тарас. Їсти ж катма в хаті, от вони й накинулися на книжки.
Дяк. Що ти речеш! Хоч би Бога убоявся. Миші, миші… Ти де був?я тебе кормлю, пріємлю труд ютіть, а ти так служиш благодєтелю?
Тарас. Та хіба ж я не стараюся?
Дяк. Мало!.. Ану дай азбуку. (Тарас дає аз буку.) О, бачиш? Шість буки погризені, а ти й не уздрів!
Тарас. Ви обіцяли, що сьогодні будемо малювати…
Дяк. Принеси етюдник!
Тарас. (зрадівши). Почнемо? От добре… (Побіг у хату, вносить етюдника з фарбами.)
Дяк (бере азбуку). От зараз сідай і намалюй усі букви Господніє.
Тарас. А мої малюнки подивитесь, пане дяче?
Дяк. Та й надоїв ти мені з своїми малюнками! Роби, що загадую!..
Тарас з сумом сідає за колоду, розкриває етюдник. Дяк змочує голову.
Тарас. Обіцяли ж на сьогодні… Я давно чекаю…
Дяк. Та помовч уже!.. Буков не зробив, а малювати вчи його!.. Ледар!.. Вижену – будеш старцювати тоді…
Тарас. Не лякайте – гірше не буде…
Дяк. Беззаконник! Ач!.. Ти знаєш, хто ти єсі?
Тарас. Хлопець собі…
Дяк. Приблуда! Від родителів утік!
Тарас. Від мачухи… Ви теж від родичів поїхали…
Дяк. Не смій так зі мною глаголіть!.. Я учитель твій!
Тарас. Якби ж то вчили… А то лаєтесь та п’єте…
Дяк (сердито). Ти ще й дерзиш? (Підходить і б’є Тараса різкою.) Ось тобі… Оце тобі «субота»! Щоб знав, як свого пана шанувати!
Тарас, скрутившись калачиком, схлипує.
Дяк. Нечестивець! Ледащо!.. Зараз же зроби мені букви, а не то… (Пішов у хату.)
Тарас сідає за етюдник, готує фарби. Дяк повертається з хати з кількома аркушами паперу, уже без рушника на голові.
Дяк. На, ось тобі… Я – не такий… Я – душу всім. Якщо якийсь зіпсуєш, то інший бери. Піду паству навіщу. Нагадаю прихожанам, щоб дітей готували до школи. (Іде.) Поки я по вернуся, щоб усе поробив. Я – недовго… Ох, житіє наше! (Виходить.)
Ведучий 2. На сьогодні налічується 835 творів Шевченка-художника: живописця, рисувальника, гравера. Картини митця беззаперечно доводять, що й у надзвичайно тяжкі роки кріпацтва, заслання, незважаючи на заборони, він не припиняв працювати як художник, а в окремих жанрових композиціях досяг такого високого рівня, якого ще не знало тогочасне російське й українське образотворче мистецтво.
Ведучий 1. (Слайд №4, 5) В образотворчій спадщині Шевченка велике місце посідає портрет. У центрі малюнків – людина, її духовний світ, характер. Митця хвилює поєднання зовнішньої і внутрішньої краси людини.
Ведучий 2. (Слайд №6) Ось перший автопортрет Тараса Григоровича Шевченка 1840 року. Шевченко тільки-но одужав після страшного тифу. І все ж, незважаючи на фізичну слабкість, молодого художника переповнює почуття довгожданої волі, яку Тарас нарешті одержав. Він ще не встиг звикнути до неї. Саме в той час Тарас пише братові Микиті, що й досі не може отямитися від того, як з брудного горища він, ніби на крилах, перелетів у чарівні зали Академії мистецтв. «Живу, учусь, нікому не кланяюсь і нікого не боюсь, велике щастя буть вольним чоловіком», - писав Тарас братові.
«Кріпацтво, смерть – це все таке буденне;
Писатиму я свято – свято в мене…»
А свято не вміщається в овал!
Ведучий 1. (слайд №7) Безперечно, найвідоміша нам Шевченкова картина – «Катерина» - єдина з картин, що збереглася з часів академічного періоду. Вона створена на тему однойменної поеми. Полотно придбав багатий поміщик Тарнавський, пізніше – його нащадки, а зараз вона зберігається в Чернігівському історичному музеї.
Ведучий 2. (Слайд №8) Під розлогим кленом стоїть дівчина-селянка у святковому вбранні. Праву руку вона простягла циганці. Лівою тримає щось загорнуте у фартух. Зосереджене обличчя дівчини звернене у бік глядача: видно, що вона дуже уважно і з острахом вслухається у слова ворожки. Постать же циганки подано лише до половини, вона стоїть за якоюсь кам’яною стіною, можливо, огорожею панського саду.
Ведучий 1. (слайд №9,10) Але не лише портрети малював художник, а й пейзажі. Їх Шевченко не компонував, а змальовував краєвиди, які бачив перед собою. Саме тому в його робочих альбомах ми знайдемо багато начерків гілок, бур’янів, хат, церков, дерево.
За тематикою пейзажні малюнки Шевченка 1843 – 1847-х рр. можна поділити на дві групи: малюнки, на яких зображено сільські краєвиди, і пейзажі, на яких відтворені історичні та архітектурні пам’ятки. Малюнки здебільшого розповідають нам про убоге життя Шевченкової родини і всього покріпаченого українського села («Удовина хата», «Селянське подвір’я», «На околиці», «Хата біля річки», «Хата над ставком»).
Ведучий 2. (Слайд №11) Життя Шевченка в образотворчому мистецтві не було марним. Звання академіка гравюри, яке Т. Г. Шевченку було присвоєно у вересні 1860 року, засвідчувало його велику роль у розвитку українського мистецтва.
Ведучий 1. (Слайд №12) Шевченко бачив і пережив за 47 років багато лиха, але помер із непохитною вірою у те, що:
Діла добрих оновляться,
Діла злих загинуть…
Учениця читає вірш А. Малишка «Знову йдеш по землі» (презентація додається)
