[pic]
[pic]
Старики оголошують війну,
а вмирати йдуть молоді.
Герберт Губер
Мета: розширити знання учнів про історичні події афганської війни;
виховувати повагу і шану до воїнів-інтернаціоналістів, до трагічної сторінки нашої історії; розповісти про односельчан, що служили в Афганістані, віддати данину пам’яті полеглим воїнам-афганцям.
Обладнання: свічка, відеофільм, тлумачний словник, збірка віршів про події в
Афганістані, мультимедійне устаткування, фото загиблих воїнів -
афганців району , свічки, квіти
Хід заходу
( 15 минут звучат песни « Пришел приказ», «Синева», « Афганистан
живет в моей душе», « Пароль - Афган»
Звучать фанфари
Я не знаю, кому и зачем
Это нужно,
Кто послал их на смерть
Недрожащей рукой,
Только так бесполезно,
Так зло и ненужно
Отпускали их в вечный покой
А. Вертинский
Вчитель : ( 1,2 слайди ) Кожного року 15 лютого відзначають День виводу військ із Афганістану. Сьогодні ми з вами дізнаємось про героїв цієї страшної війни.
По-різному оцінюються події тих років. По-різному сприймають афганську війну ті, хто віддавали накази і ті, хто їх виконував.
Що ми знаємо про афганську війну ? В Афганський конфлікт було втягнуто багато країн. Він почав переростати в затяжну війну. Це була страшна війна, яка розтяглася на довгих майже 10 років…
Ти – вічний біль, Афганістан,
Ти – наш неспокій.
І не злічить глибоких ран
В борні жорстокій.
І не злічить сліз матерів, дружин, дітей –
Не всі вернулися сини із тих ночей…
(Звучить музика Афганістану)
Ведучий 1 ( 3 слайд ) (показує на карті) Афганістан - це держава , що знаходиться в Південно-Східній Азії, Столиця – м. Кабул ,територія - 647,5 тис. кв.км, населення - 30 млн. чоловік, з них 8 млн. - афганці, а решта - таджики, туркмени, узбеки, хазарейці.
( 4 слайд) До середини 70-х років це була одна з найвідсталіших країн світу.
Афганістан - це 70% гірської місцевості з бідною рослинністю, гірський хребет Гіндукуш з висотою гір до 7 - 8 тисяч метрів. 86 тисяч чоловік населення проживають в аулах, у злиднях. 3 млн. чоловік ведуть кочовий спосіб життя. Страшенна бідність, відсутність елементарної медичної допомоги, масова неписьменність серед населення, особливо серед жінок та дітей, висока смертність.
Ведучий 2.( 5,6 слайди ) У 1978 році афганський народ піднявся на боротьбу за краще життя, скинув монарха, проголосив Афганістан республікою. Нова влада взяла курс на соціалізм. Запровадили початкову освіту, надали право афганським жінкам зняти паранджу. Новий режим почав репресії проти духовенства, закривалися й руйнувалися мечеті. У країні спалахнула громадянська війна.
Ведучий 3. ( 7 слайд) 27 грудня 1979 року радянські війська увійшли до Афганістану для підтримки прокомуністичного режиму Народно-демократичній партії Афганістану. Спочатку вони розташувалися гарнізонами у великих містах країни, а згодом поступово втягнулися в бойові дії по всій території Афганістану. Держава, не питаючи дозволу в матерів, відправляла синів на війну.Тисячі молодих хлопців були вкинуті в огняне пекло . Це були вже діти батьків, які не знали війни, але сини їх пізнали її сповна.
Помнишь , товарищ, тот рассветный час
Помнишь, как подняли по тревоге нас.
Помнишь ,как мы глохли под турбинный гул?
Помнишь,как попали мы с тобой в Кабул?
Кто - отдал приказы роковые?
Кто - послал мальчишек в смертный бой?
Кто - вернул стране сороковые?
Кто - играл судьбой страны родной?
Ведучий 1 ( 8-15 слайди ) Афганська війна продовжувалася з 27 грудня 1979 року до 15 лютого 1989 року, тобто довгих 2238 днів.
Майже 10 років тривала неоголошена війна в Афганістані. Через цю безглузду війну пройшли майже 700 тисяч чоловік , серед них 160 000 українців. З них 2 378 загинули, в тому числі 60 вважаються зниклими без вісти або тими, що потрапили в полон. Поранення отримали більше 8 000 українців, з них 4 687 повернулися додому інвалідами.
Всього за роки війни вбито і померло від ран і хвороб 13 833 військовослужбовців , майже 50 000 поранених, біля 7 000 стали інвалідами, 417 пропали без вісті і опинилися в полоні.
Ведучий 2 ( 16 слайд) Залишилися без синів батьки, стали вдовами жінки,осеротіли діти. Одну нагороду заробили вони за проявлену мужність та героїзм – право бути похованим на рідній землі. І летіли на Батьківщину “чорні тюльпани ” з цинковими гробами. Так називали літак, який щодоби вивозив гроби загиблих до Союзу... І сьогодні похоронним гімном Афганців називають пісню Олександра Розенбаума "Чорний тюльпан".
( Кліп – пісня Олександра Розенбаума «Чёрный Тюльпан» та
відєофрагменти з фільма «9 рота» - 1 куплет,припев )
(17 слайд - Моцарт «Реквием»)
Ведучий 3 : ( 17 слайд) Війна в Афганістані – це біль і скорбота, докір і пересторога: вона не тільки відкрита рана але й серйозний урок для нащадків. Тисячі убитих, поранених, больних, инвалідів, исковерканих судіб. Про людей , які до кінця виконали свій військовий обов'язок забути не можна. Ця війна своїм чорним крилом зачепила Україну, залишила свій трагічний відбиток і в долі Покровщини.
Вона стала останньою для 5 наших земляків, які повернулися до посивілих от горя матерів тяжким грузом № 200.
Капітан Власенко Іван Іванович , начальник прикордонної застави. Народився 14 липня 1946 р. у с. Покровське Покровського р-ну Дніпропетровської обл. У республіці Афганістан брав участь у ряді бойових операцій. 13 лютого 1980 року очолювана ним група прикордонників, діяла в складних умовах гірської місцевості. Виконуючи завдання, капітан Власенко загинув.
Нагороджений орденом Червоної Зірки (посмертно).
Сержант Лісничий Сергій Миколайович , водій. Народився 19 липня 1964 р., в с. Соснівка Покровського району, командир автомобільного відділення доставляв вантажі об'єднанням і частинам, які брали участь у бойових операціях. При виході з гірської ущелини його автомобіль був підбитий біля перевалу Мір-Алі. Загинув 27 лютого 1984 року.
Нагороджений орденом Червоної Зірки (посмертно).
Лейтенант Шевцов Олексій Іванович, командир розвідки. Народився 24 червня 1959 р.в с. Маломіхайлівка Покровського району. Загинув 8 травня 1984 р., рятуючи життя заступника командира роти.
Нагороджений орденом Червоної Зірки (посмертно)
Рядовий Рудь Олександр Іванович , водій. Народився 16 лютого 1963 році в с. Степове Покровського району. Загинув 29 березня 1982 року в автомобільній катастрофі при обстрілі колони афганськими маджахедами .
Нагороджений орденом Червоної Зірки (посмертно)
Молодший сержант Петренко Микола Володимирович - командир відділення. Народився 21 грудня 1964 р в с. Велико-Михайлівка Покровського району. 28 лютого 1984 року загинув в бою, в який вступив вертолітний десант . Його життя, як луна, розлетілося над горами Афгану.
Нагороджений орденом Червоної Зірки (посмертно)
Ведучий 1 Пам'ять про них, загиблих на полю бою в наших серцях буде жити вічно
Так кто же все-таки ответит?
Они молчат… Мы не молчим!
А время вдаль летит стрелою…
Давайте память их почтим
( Пісня « Зажгите свечи»)
Учитель. Давайте на знак вшанування світлої пам'яті тих, хто віддав своє життя, увійшовши в безсмертя, схилимо голови, запалимо свічку і вшануємо їх пам'ять хвилиною мовчання
(Метроном. Хвилина мовчання)
Ведучий 1 : За роки Афганської війни нагороджено орденами і медалями більше 200 тис. чоловік , Звання Героя Радянського Союзу удостоєний 71 «афганець» . 25 – ти з них це звання присвоєно посмертно. У більшості «обмежений контингент » в Афганістані становила молодь , що потрапила на війну мало не зі шкільної парти .
Ведучий 2 : ( 19 слайд)Люди , які не мали майже життєвого досвіду , несподівано опинилися в чужій країні , в непередбачених обставинах. Але , навіть знаючи , що ризикують своїм життям щодня , в листах додому говорили про любов до своїх близьких , переконували , що у них все добре
Ведучий 3: Довгі 10 років з Афганістану в Радянський Союз і назад йшли листи, на конвертах яких був вказаний тільки одна адреса з назвою населеного пункту - це був будинок. Замість другого адреси стояв штамп - польова пошта і № військової частини. Ні вулиці, ні міста, ні країни. Але при цьому всі розуміли, звідки йдуть ці листи. Їх чекали з нетерпінням. Чекали і сподівалися, що солдат повернеться живим.
Сценка «Письмо солдата»
(Катя Лисенко грає на срипці)
Солдат.Здравствуй, мама,
Я пишу тебе письмо.
Здравствуй , мама,
У меня всё хорошо.
Всё нормально .Светит солнце,
Над горой встает туман.
Знаешь, мама, здесь не страшно,
Просто здесь Афганистан…
Ведь не напишешь здесь в письме,
Что каждый день приходит смерть –
В разрывах мин и грохоте гранаты.
Как надоело, наконец,
Песок глотая и свинец,
На мир смотреть сквозь прорезь автомата.
Прости меня, что не пишу,
Чем я живу и чем дышу,
Что понял и чего не понимаю.
Не напишу, что у людей,
Как в стае белых лебедей,
Есть кто-то впереди и кто-то с краю.
Не напишу, что страшен мрак.
Когда ты знаешь - рядом враг.
И кто-то должен, жертвуя собою,
Шагнуть навстречу мгле, -
Ведь на войне, как на войне –
Не спрячешься за бронью и бронёю.
Здравствуй, мама,
Я пишу тебе письмо.
Знаешь , мама,
У меня всё хорошо.
Всё нормально .Светит солнце,
Над горой встает туман.
Знаешь, мама, здесь не страшно,
Просто здесь Афганистан…
Как там наши?
Я во сне всех видел вас,
Как сестрёнка ?
Перешла в четвёртый класс?
Ты бы, мама, Ольгу в гости
К нам почаще бы звала
Ты скажи ей, что вернусь я,
Чтоб она меня ждала.
Чтец. Мать читает ,а в глазах стоит туман.
Мать читает, что здесь правда что обман?
Мать не в силах оторваться
От могильного холма.
Сын в земле, а на ладони
Строчки этого письма…
Лишь вчера с осенним ветром
Горе стукнуло в окно!
А сегодня на рассвете
Почтальон принёс письмо.
В нём живой он и смеётся,
И так хочет долго жить.
Здравствуй, мама,
Здравствуй, вечность,
Мы не в праве их забыть.
Ведучий 3 : ( 20,21 слайди ) 15 лютого 1989 року Радянські війська були виведені з території Афганістану. Але чи закінчилась ця війна для наших солдат ? Якими вони повернулися? І як їх зустріла Вітчизна, ради якої вони воювали? Ця війна триває і сьогодні, але вже без участі наших солдат. А тоді ж, ідучи у те пекло чужої країни, вони вірили, що несуть визволення народу Афганістану, тим, хто поневолений. Вони вірили, що йдуть не вбивати, а захищати.
Весною над Кабулом тает лед,
Весна сгустила голубые краски.
Но вы скажите, кто нам их вернет,
Парней погибших на земле афганской?
Не верю я , что все пройдёт бесследно,
Всё то, что я увидел, пережил.
Не нужен мне не марш , не клич победный.
Не нужен будет воинский мне пыл.
Там, у подножья горного ущелья
Солдат войной расстреленный лежит.
Враг расстрелял его без сожаленья,
А дома погребут его во лжи .
Кто виноват, что, испытав все муки,
Мы не в восторге от своих наград ?
Быть может, мой товарищ виноват,
Что возвратился к матери безруким ?
Кто виноват, что жизнь свою отдали,
А славы не прибавили стране,
Что нас, непобеждённых в той войне,
Как побеждённых дома принимали ?
Зачем была та странная война,
Где есть одна лишь страшная цена
И никакого выигрыша нету ?
(Іванова Анжеліка - пісня «Отцу»)
Ведучий 1 (22 ,23 слайд) Минає час , проходять дні за днями. Битви закінчуються, а пам 'ять вічна. Летять роки , життя продовжується. Але кожного року у лютому щемом відзивається пам'ять і збираються бойові побратими разом , шоб ще раз і ще раз перегорнути сторінки своєї полум' яної молодості , пам ятати за ради життя, за ради майбутнього.
Поруч з нами живуть люди, які можуть розповісти правдиві історії зі свого «афганського» життя, люди ,які пережили цю страшну війну. Ми запросили воїнів-афганців Покровського району. Слово надається – заступнику голови ради ветеранів Швидю Сергію Вікторовичу.
(Виступ Швидя С.В.)
1. Я никогда не видела войны
И ужаса её не представляю,
Но то, что мир наш хочет тишины
Сегодня очень ясно понимаю.
2. Спасибо вам, что нам не довелось
Представить и узнать такие муки.
На вашу долю всё это пришлось –
Тревоги, голод, холод и разлуки.
3. Спасибо вам за солнца яркий свет
За радость жизни в каждом миге нашем,
За трели соловья, и за рассвет,
И за поля цветущие ромашек.
(Діти дарять квіти воїнам - афганцям )
Вчитель : ( 24, 25 слайди) Кажуть, що кожної весни високо горах Афганістану , так щедро политих кров'ю наших солдат, розквітають тюльпани . І красивішого видовища світ не знає. І ті тюльпани стали символом - щорічним живим пам'ятником людям, які загинули за ідею.
Мені дуже хочеться, щоб розповіді, спогади, вірші, пісні, вистраждані в Афганістані і про Афганістан, які ви сьогодні почули , пройшли крізь ваші юні серця, і ви зрозуміли, що найстрашніше у світі - це війна.
Ми повинні пам'ятати тих, хто не повернувся з цієї війни і шанувати воїнів - ветеранів, які пройшов через цю війну, і для кого вона триває й досі у спогадах, у снах і думках. Вони цього заслуговують.
А всім присутнім я бажаю щастя , здоров'я , миру і добра !
Палій Т.В. «Афганістан болит в моей душе»
Общие цифры. Итак, за 10 лет войны Афганистан прошло не менее трех миллионов человек, из них 800 тысяч участвовало в боевых действиях. Наши общие потери составили не менее 460 тысяч человек, из них — 50 тысяч убитых, 180 тысяч раненых, в том числе 100 тысяч подорвавшихся на минах — тяжелораненых, 1000 пропавших без вести, 230 тысяч больных гепатитом, желтухой, брюшным тифом.
Получается, что в официальных данных страшные цифры занижены примерно в 10 раз.
